Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
ніціатором створення одного із найбільших акціонерних товариств у російській металургії - Донецько-Юріївського, яке спеціалізувалось на виробництві різних сортів заліза. Через два роки разом з групою бельгійських і російських капіталістів він взяв участь у заснуванні в Маріуполі акціонерного товариства "Російський провідане".
Активна участь Алчевського у заснуванні" нових акціонерних товариств на Україні стала можливою завдяки його широким звязкам у фінансовому світі, а також великому власному багатству, яке оцінювалось в іноземній пресі в 30-40 млн. карбованців. Характеризуючи засновницьку діяльність Алчевського у період економічного піднесення 90-х pp., В.І. Ленін вказував, що підприємець "... діставав собі правдами і неправдами мільйони карбованців для заснування і підтримки гірничопромислових підприємств, обіцяючи золоті гори" (45). Широке використання "чужих грошей" (Алчевський кредитувався у Державному, Волзько-Камському, Петербузькому дисконтному і позичковому банках) в умовах економічної кризи привело українського мільйонера до фінансового краху. Не одержавши очікуваної позики з Державного банку, Алчевський 7 травня 1901 р. покінчив життя самогубством. Так трагічно обірвалось життя цієї яскравої, неабияких здібностей, багато в чому суперечливої людини.
Українцями за національністю були представники технічної інтелігенції, які активно займались підприємницькою діяльністю або ж входили у верхній ешелон менеджменту (В.І. Арандаренко, Ясюкович та ін). Слід назвати також і представників інших груп інтелігенції, які належали до великих промисловців України: доктора медицини С.Н. Калачевського, власника одного з найбільших залізорудних рудників Криворіжжя, а також кандидата природознавства Д.О. Алчевського, члена правління і дирекцій ряду акціонерних товариств.
На основі вищесказаного можна зробити висновок про достатньо широку репрезентативність українців в основних соціальних верствах і групах, що становили ядро у формуванні промислової буржуазії України. Обєктивні труднощі не дозволяють визначити загальну чисельність гірничопромисловців-українців, тому доводиться вдаватись до підрахунків, виконаних на обмеженому статистичному матеріалі. Так, у 1888 р. із 21 вуглепромисловця Богодухово-Кальміуського району, що в центральній частині Донбасу, як мінімум 7 були української національності. Думається, більш високою була питома вага підприємців-українців у районах з поширеною діяльністю селянських артілей і товариств.
Наведені вище дані свідчать, що в умовах інтенсивного розвитку капіталізму в пореформений період швидкими темпами проходить процес формування промислової буржуазії на Україні, значна частина якої складається з підприємців української національності.
Нарівні з росіянами й українцями, які становили більшість гірничопромисловців, серед заводчиків і власників шахт Донецько-Придніпровського району було немало представників інших націй і народностей Російської імперії. Тут необхідно назвати обрусілих сербів (Депрерадовича і Шевича), угорців (Сабо), потемків представників інших південнословянських і балканських народностей, які переселились у так звану Словяносербію в другій половині ХУІІІ ст.
Вугільною справою займався і ряд вірменських купців із Нахічевані, предмістя Ростова-на-Дону (Ованесов та ін.). Нечисленну групу підприємців становили євреї - вихідці із місцевого купецтва (І.Л. Уманський), банкіри (Г.1. Рубінштейн), а також представники технічної інтелігенції (О.І. Уманський, Л.Г. Рабіновіч). Відзначимо принагідно більш солідні позиції єврейського капіталу в легкій промисловості з швидким оборотом капіталів, а також у торгівлі. Незначною була питома вага грецького елементу, представленого в першу чергу купецтвом приморських міст Маріуполя і, особливо, Таганрога-Вальяно, Скамаранга і деяких інших.
В останні десятиліття ХІХ ст. склад гірничопромислової буржуазії Півдня поповнився і за рахунок підприємців національних районів країни, в першу чергу Польщі і Прибалтики. Зацікавлені сприятливою економічною конюнктурою і можливістю одержання більш високих, ніж на батьківщині, прибутків, заводчики цих районів Росії переносять свою діяльність у Донбас і Придніпровя.
З кінця 80-х pp. відбувається помітне збільшення польського і німецького елементів серед гірничопромисловців України. Початок цьому процесу поклало створення "Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства" (ПРДМТ), одним із засновників якого стало товариство Варшавського сталеливарного заводу. Серед засновників і найбільших акціонерів ПРДМТ, а також серед вищої адміністрації заводу фігурують імена поляків В. Ляського, А. Скражиньського, С. Завадзського, В. Броневського, німців В. Pay, А. Вентцея, Г. Тегоштця, Б. Гантке, Е. Гербста та ін. За винятком В. Pay і Б. Теплитця, всі інші підприємці німецької національності були російськими підданими.
У кінці минулого століття багато поляків-інженерів входило у склад правлінь і директоратів ряду акціонерних товариств вугільної промисловості Донбасу (К. Мсциховський, Ч. Монковський, А. Стемпковський та ін), деякі перетворились безпосередньо у власників шахт (II. Фронцкевич, А. Завадзський).
Нарівні з поляками помітно зростає чисельність підприємців-німців. Варшавським заводчиком Б. Гантке збудовано металообробне підприємство в Катеринославі. У Придніпровї розвернув свою діяльність один із членів численного роду лодзинських фабрикантів Л?/p>