Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?няються кримінальним законом. На думку Гаухмана Л.Д., двообєктні злочини характеризуються наступними особливостями:
“ - спрямованістю посягання на два різних обєкта, одним з яких являються суспільні відносини, які забезпечують такі блага особи, як життя, здоровя або тілесна недоторканість;
- здійсненням конкретного посягання шляхом застосування фізичного насильства або погрози;
- умисним характером злочину”12.
Із змісту статті 153 ККУ випливає, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, посягаючи на суспільні відносини, які забезпечують статеву свободу, статеву недоторканість та нормальний статевий розвиток підростаючого покоління, направлено й на завдання шкоди здоровю та тілесній недоторканості особи.
Що стосується другої особливості двообєктного злочину, то в казаній нормі говориться про застосування насильства або погрози його застосування до потерпілого (потерпілої) як про необхідну ознаку складу злочину. У той же час вона містить положення про те, що передбачені в ній злочинні сексуальні діяння можуть виражатись й в інших діях (з використанням безпорадного стану потерпілої особи). Якщо ж виходити з обовязкової сукупності перелічених Гаухманом Л.Д. особливостей двообєктного злочину, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, вчинене з використанням безпорадного стану потерпілого (потерпілої), не буде являтись таким (за виключенням випадків, коли безпорадній стан потерпілої особи виник внаслідок застосування до нього (неї) фізичного насильства). Тому позиція Гаухмана Л.Д. уявляється невірною. Очевидно, що при скоєнні вказаних дій, навіть без застосування насильства чи погрози його застосування до потерпілої особи тілесну недоторканість потерпілого, рівно як і збереження його здоровя не можна визнати гарантованою.
Розглянемо тепер третю особливість двообєктного злочину. Як простий склад насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, передбачений статтею 153 ККУ, так і більша частина його кваліфікуючих складів, передбачених частиною 2-ю, характеризується прямим умислом. Що ж стосується особливо кваліфікуючих ознак насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, передбачених частиною 3-ю статті 153 ККУ, то не дивлячись на те, що в ній говориться про діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки, умисний характер діяння в цілому зберігається.
Ґрунтуючись на вказаних положеннях, а також виключаючи з обовязкових особливостей двообєктного злочину вчинення його шляхом застосування фізичного насильства або погрози, можна зробити висновок про те, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєне із застосуванням насильства або погрози його застосування до потерпілого (потерпілої) або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відносяться до групи двообєктних злочинів.
Оскільки при визначенні головного обєкта двообєктних злочинів встановлюється які саме суспільні відносини перш за все охороняються кримінально-правовою нормою, то головним (безпосереднім) обєктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом будуть суспільні відносини, які забезпечують статеву свободу, статеву недоторканість особи та нормальний статевий розвиток у цих злочинах проти неповнолітніх та малолітніх. Але, крім цього ще існує додатковий факультативний обєкт розглядуваного злочину, яким по суті являються суспільні відносини, які забезпечують здоровя, життя, тілесну недоторканість, честь та гідність особи. В силу цього статеві злочини, до яких відноситься насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, розміщені в розділі 4-му ККУ “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”.
Особливості особи потерпілого (потерпілої)
Згідно статті 49 КПКУ “потерпілою визнається фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий та суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.” Таким чином, в кримінально-процесуальному сенсі потерпілою від злочину може бути лише така особа, по відношенню якої було винесено відповідну постанову. Проте, при вивченні особи потерпілого (потерпілої) більш доцільно розглядати його в кримінально-правовому сенсі, тобто з врахуванням ознак, передбачених в нормах Особливої частини ККУ та таких, що мають значення для кваліфікації злочину. У звязку з цим в юридичній літературі дискутується питання про можливість рівнозначного використання таких термінів, як “жертва злочину”, “потерпілий (потерпіла) від злочину”, “особа, яка постраждала від злочину”. Так, на думку Палубінского В.Н., “жертва злочину” поняття суто віктимологічне, котре і необхідно використовувати при вивченні особи, яка постраждала від злочину, а “потерпілий (потерпіла)” поняття кримінально-процесуальне (або цивільно-процесуальне, в залежності від наслідків шкоди), котре не може співпадати з поняттям “жертва злочину”, і тому рівнозначне їх використання при вивченні особи, яка постраждала від злочину навряд чи може бути визнано правильним1. В той же час, як зазначено Центровим Е.Е., не дивлячись на те, що термін “жертва злочину”, рівно як і “особа, яка постраждала від злочину”, дійсно не завжди відповідає терміну “потерпіла особа” (у звязку з тим, що потерп