Напрямки феміністичної соціології
Информация - Социология
Другие материалы по предмету Социология
но нижча оплата праці, ніж у чоловіків, перетворює їх на резервну "армію дешевої праці".
Спільним для всіх напрямів є зосередження на проблемі пригнічення жінок, а відмінним підхід до зясування причин такого становища та бачення шляхів його подолання. У сучасній феміністичній соціології крім вищезазначених виділяють наступні напрямки:
1. Неоліберальний фемінізм напрямок сучасного фемінізму, який бореться з пасивністю жінки в соціальних відносинах. Мета неоліберального фемінізму навчити жінок, які здебільшого є інертними, користуватися своїми правами, які надані їм законом. Представники: Е.Россі, Дж.Річардс, С.Оукін. Недолік: прагнення зробити жінку повністю рівною чоловіку стирає природні особливості жінки, веде до тенденції стирання статевих розбіжностей в професійній сфері, при цьому жінка залишається перевантаженою сімейними та домашніми обовязками, які залишаються на її плечах.
2. Психоаналітичний фемінізм напрямок сучасного фемінізму, що ґрунтується на психоаналітичному розумінні природи жіночого підкорення та чоловічого панування, шукає шляхи трансформації форм мислення та емоційного стану жінок та чоловіків. Представниці: Джулєт Мітчер "Психоаналіз і фемінізм" (1974р.), Дороті Діннерстайн "Сирена та Мінотавр" (1977р.), Ненсі Ходоров "Воспроизводство материнства" (1978р.) (США).
Сутність теорії: Представниці звернулися до доедіпального періоду життя дитини. Вихованням дитини займається в основному мати, що поступово призводить до формування у чоловіків підсвідомого прагнення не тільки позбутись залежності від жінки та відчуття страху перед всемогучою жінкою-матірю, а й підкорити собі жінку, забезпечити свою домінацію.
3. Постмодерністський фемінізм. Виник в останній чверті ХХ ст. і перетворив фемінізм в методологію, яка критикує попередню наукову раціональність і обєктивність та заявляє, що вони обслуговують тільки суто чоловічу науку. Постмодерністський фемінізм напрямок сучасного фемінізму, що порушує проблему обмеженості знання, представленого в соціальній теорії виключно чоловіками, їх системою цінностей, чоловічим поглядом на світ (андроцентрична картина світу, чоловічими засобами вираження знання (фаллогоцентризм", термін, введений фр. філософом Ж.Дерідою). Мета: необхідно враховувати статеву приналежність субєкта пізнання, його ціннісні орієнтації. Представниці: Моніка Віттінг, Крістін Дельфі, Люс Ірігаре (Франція) "Дзеркало іншої жінки" (1974р.).
Сучасний український жіночий рух є відчутно консервативним, організаційно розрізненим. Цієї проблеми не вичерпує діяльність впливових громадських організацій ("Гендерне бюро ПРООН", Центри "Жінка для жінки", "Жіночий консорціум ННД-США" та ін.), бізнес-центрів для жінок, організацій з надання допомоги жінкам, які перебувають у складному моральному та матеріальному становищі, центрів перекваліфікації жінок, розвиток феміністських журналів ("Бюлетень Гендерного бюро", "Діалог різноманітностей", "Очима жінки", "Новий образ"). Якщо перша хвиля жіночого руху в Україні (1989 середина 90-х років XX ст.) була повязана з політикою українського націоналізму, то друга хвиля (з середини 90-х років) дедалі більше починає поєднувати цілі жіночого руху з феміністськими завданнями розвитку жіночого самовизначення, індивідуальності, жіночої реалізації в сучасному світі. Вона більше зорієнтована на ідеали незалежного руху, який розвивається у формі неурядових, недержавних жіночих громадських обєднань. Водночас необізнаність у феміністській проблематиці, відсутність розвинутих традицій демократичних соціальних рухів в Україні ускладнюють розвиток українського жіночого руху. До того, українки не зовсім готові до сприйняття ідей фемінізму. У суспільстві багато патріархальних стереотипів як серед чоловіків, так і серед жінок.
Становище жінки в Україні віддзеркалює процеси в усіх постсоціалістичних країнах. Інтегруючись у світове співтовариство, Україна ратифікувала міжнародні акти, спрямовані на ліквідацію всіх форм дискримінації жінок (Конвенцію ООН "Про ліквідацію усіх форм дискримінації жінок"). Але реально на становище жінок це не вплинуло. Наприклад, у сучасному українському парламенті вони становлять менше 10%; бізнес і підприємництво залишаються чоловічими сферами; традиційно низькі шанси жінок на ринку праці; вони часто страждають від насилля та сексуального переслідування тощо. Ці проблеми були системно проаналізовані на Всеукраїнській конференції "Стратегія четвертої Всесвітньої конференції з питань становища жінок і програма дій в Україні", що відбулася у 1996 р. в Києві й підкреслила необхідність ліквідації нерівності між чоловіками та жінками у сфері влади, виступила за прийняття відповідних державних рішень. Сучасна гендерна політика розвивається за такими напрямами:
рівноправність у зайнятості та навчанні;
сервісний контроль за дітьми;
контроль за народжуваністю, методами контрацепції та штучного переривання вагітності;
юридична та фінансова незалежність жінок;
протидія сексуальному гнобленню та чоловічому насильству.
Ключові її положення відображають основні вимоги міжнародного жіночого руху і поступово набувають ознак державного нормативного регулювання в розвинутих країнах. Жіночий чинник є значним у сучасній картині світу, вимагає переосмислення засад цивілізації. На передній план виступають принципово нові проблеми визначення місця жінки в с