Наполеон. Стрімкий зліт
Информация - История
Другие материалы по предмету История
°с перебувати в Парижі, в центрі подій. Але, звичайно, у виправдання своїх дій Наполеон приводив самі слушним причини - він повинен був врятувати Францію.
Звичайно, Бонапарта привели в лють повідомлення з Європи, не виключено, що він у ситуації, що створилася бачив для себе можливість прийти до влади. Він шукав лише підходящий привід, щоб вибратися з Єгипту. А робив він це тому, що ще раніше зрозумів - подальше перебування в Єгипті невідворотно вело його до загибелі.
Врятувати програну кампанію було неможливо, але врятувати самого себе, втекти від приниження, хоча і з ризиком, було реально. І Бонапарт без дозволу уряду залишив свою армію.
Імперію на Сході створити не вдалося, зате зявилися шанси в Парижі
Уряд втрачало контроль над ситуацією, і авторитет його стрімко падав. Режим Директорії зживали себе. Соціально-економічна політика, яку проводила Директорія протягом останніх років, вселяла ненависть до режиму з боку широких мас. Дорожнеча, спекуляції, корупція, зростання податків, загальний розлад торгівлі та промисловості - все це різко погіршувало становище народу, а на цьому тлі купка людей при владі потопали в розкоші і багатстві. В очах народу це був режим спекулянтів і казнокрадів, стурбованих лише власним збагаченням. У свою чергу, імущі класи також втрачали довіру до режиму, не бачачи в ньому сили для боротьби із зовнішніми і внутрішніми ворогами. Директорію звинувачували в тому, що урядові чиновники розікрали скарбницю і залишили без вмісту армію; в тому, що вона неспроможна навести лад в країні і придушити роялістський рух.
За революційні роки ситуація у Франції змінювалася стільки разів, що не було ніякої впевненості, що вона не зміниться знову. Потрібна була сильна влада, здатна захистити власність буржуазії від будь-яких посягань. Заради цього вони були готові пожертвувати і політичними правами, і демократичними свободами.
Інакше кажучи, потрібна була влада, нехай навіть диктатура, але диктатура, яка проводить політику в інтересах буржуазного розвитку. Саме такий режим встановився у Франції в результаті державного перевороту 18 брюмера 1799г.
Проекти зміни політичного режиму стали зявлятися з 1797г., Але тільки до осені 1799г., Коли авторитет Директорії остаточно впав, вони придбали реальні обриси.
Група змовників на чолі з двома членами Директорії, Сіейесом і Роже Дюко, підготували план державного перевороту. Змовники планували здійснити ці зміни законним шляхом. Головна складність полягала в тому, щоб змусити депутатів Ради пятисот і Ради старійшин прийняти відповідні закони. Сіейес справедливо припускав, що без застосування сили тут не обійтися. Потрібна одна голова і одна шпага, - говорив він, маючи на увазі, що який-небудь слухняний волі змовників генерал підніме вірні полки, скине Директорію і примусить депутатів законодавчо оформити досконалий переворот.
Почалися пошуки підходящої кандидатури на роль шпаги. Спочатку вона призначалася генералу Жубер, соратнику Наполеона за італійським походу 1796-97 рр.., Але він був убитий в битві при Нови проти Суворова. Звернулися до Моро, однак той до присадибних ділянок яких коливатиметься. І в цей момент, коли організатори змови не знали на кому зупинити свій вибір, до Франції з Єгипту повернувся Наполеон Бонапарт. Він про себе твердо вирішив, що настав вирішальний момент, коли можна домогтися влади. Наполеон прибув до Парижа 16 жовтня 1799г. і скрізь її зустрічали радісними криками і бурею оплесків. Публіка бачила в ньому героя італійського походу, здатного врятувати Францію і республіку. Змовники побачили в Бонапарті ідеальну кандидатуру на роль тієї шпаги, яку вони ніяк не могли знайти. Тому замість того, щоб віддати його під арешт за те, що він самовільно без наказу залишив свою армію, його прийняли в Парижі як національного героя і негайно посвятили в деталі змови.
Бонапарт взяв план змовників, але замість того, щоб бути слухняним знаряддям у чужих руках, перехопив ініціативу і став однією з ключових фігур у підготовці та ході перевороту.
Змова Наполеона і Сіейеса вилився в переворот 18 брюмера (9 листопада) 1799г., В результаті якого пять правили до цього директорів були замінені трьома консулами. У цей час Бонапарт обдумував думка про захоплення влади у свої руки за допомогою армії.
Першочерговим завданням він вважав розробку конституції, причому саме такий, яка б сприяла здійсненню його честолюбних планів.
Спритно і терпляче ведучи переговори, він домагався створення документа, який був би формально демократичної конституційної папером для потреб цезарістской конституційної реальності.
Вже 24 грудня 1799г. консульська конституція стала законом. У ній Наполеон Бонапарт сам поклав на себе титул Першого консула. Вся повнота, давно бажаної влади зосередилася в його руках.
Французи, аплодували приходу до влади Бонапарта, були тими, хто витягнув з революції максимально можливі вигоди. Всі вони побоювалися за свою власність, а деякі й за свої життя у випадки реставрації монархії або поновлення якобінського терору.
Серед підтримали Наполеона були і ті, хто втомився від революції, від хронічної нестабільності в суспільстві. Вони вважали, що Бонапарт виявиться свого роду Монк - генералом, який реставрував монархію в Англії.
Третя впливова сила - армія, яка із захопленням сприйняла перспективу майбутніх воєн (можливість награбувати багатства і заробити чини та ордени) і якій подобалося, що нею і всією країною управляє своя люд?/p>