Моральна активність особистості
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
РЕФЕРАТ
Моральна активність особистості
Мораль і інші соціальні явища як особливі види виробництва, підлеглі „його загальному закону" [46]. За останніми науковими знахідками (В.Малахов, Т. Аболіна, Н. Зотов) її можна розглядати як виробництво специфічних цінностей і як складну систему духовно-правових відносин, що виникають між членами суспільства і постійно здійснюються у процесі їх спільної діяльності на основі конкретних нормативно-ціннісних орієнтацій. Діюча природа людини в індивідуальній формі втілює її спосіб буття, соціальну сутність, визначення якої такі ж багатогранні, як сама людська дійсність і різні види людської діяльності [37]. Поза діяльністю особа обовязково випадає з конкретних соціальних звязків, переходить в дещо, що не має цінності беззмістовний абстракт. Тільки в якості реального субєкту моральної діяльності, прямо взаємодіючи з іншими партнерами і групами в окремих ситуаціях, вона стає взірцем і життєздатним носієм моральних цінностей і відносин. Водночас моральна цінність, власне, діяльності людини може бути зясована лише в контексті її моральних відносин з іншими.
Проблема моральної активності особистості здавна привертала до себе увагу філософів, етиків. Ще Аристотель стверджував, що вище благо людини є діяльністю душі згідно з найкращою і найбільш повною доброчинністю протягом всього її життя, а вчинок досить добропорядний, якщо здійснюється свідомо правомірно і ради її самої згідно устрою душі [42]. Пізніше стоїки і християнські богослови, а в свій час Паскаль, Берклі, Юм, Хатчесон, Шефтсбері, Лейбніц абсолютизували спонтанну моральну активність душі всупереч реальній поведінці людини. На противагу цьому, англійські та французькі матеріалісти ХVП-ХVШ ст., Фейєрбах і революціонери-демократи в XIX ст. підкреслили вирішальне значення довкілля і виховання у формуванні мислення людини і моральної практики у якості форм і критеріїв її моральності. Кант протиставив загальній легальності вчинків і їх наслідків внутрішню моральність образу мислення людини у боротьбі зі злом, що набуває усвідомлення свого обовязку; Фіхте побачив моральне значення людини в її свідомій і вільній дії на основі субєктивної необхідності, виходячи з чистої совісті, і не турбуючись про можливі наслідки [80]. Бажаючи подолати етичний субєктивізм, натуралізм і споглядальність, Гегель показав моральну діяльність у діалектичній взаємозумовленості загального і єдиного, обєктивного і субєктивного, зовнішнього і внутрішнього. Не в прекраснодушній совісті, формально чесних намірах або словесному визнанні обовязку полягає істинна добропорядність; дійсним є самосвідомість, вчинки, в яких відкривається моральна субстанція [46]. Але абстрактно-спекулятивний підхід до проблеми моральнісної активності людини заважав Гегелю виявити її реальні земні початки і соціальну сутність. К. Маркс вважав, що в ієрархії видів людської діяльності і форм звязків вагомими є трудова предметна практика і економічні відносини, на основі яких народжуються самосвідомість як рефлексія над ними. У матеріальному виробництві, писав він, між людьми складається „істинний суспільний звязок", який „виникає не внаслідок рефлексії, а виступає як, безпосередній продукт діяльного здійснення індивідами свого особистого буття [120]. “Більшість етиків сьогодні вважає, що моральні звязки є вторинною, формою ідеологічних (і соціально психологічних) відносин, які створюються, трансформуючись спочатку через свідомість людей, включаючи рефлексивну самосвідомість як субєктивний збудник їх поведінки. Людина за своєю природою є самодіяльною і самосвідомою суспільною істотою, у тому розумінні, що вона ставиться до самої себе як до існуючого живого роду, як до істоти універсальної і тому вільної [120]. Дякуючи самосвідомості, її життєдіяльність набуває свідомого і вільного самодіяльного характеру, і, особливо, це відноситься до її моральнісної діяльності. З іншого боку, „яка життєдіяльність індивідів, такі вони й самі” [120], така і самосвідомість, яка в ній формується і, в якій вона відображається. Тому для вільного розуміння наявності і ролі моральної самосвідомості у житті людини необхідно виявити специфіку моральної діяльності останньої. Категоріальний статус розуміння "моральна діяльність" вперше в етиці спробував обґрунтувати О.Г. Дробницький. Теоретичним аналізом і втіленням у наукову сферу даної категорії плідно займались С.Ф. Анісімов, Л.М. Архангельський, В.І.Бакштановський, В.А. Блюмкін, М.І. Боровський, В.А. Василенко, А.А. Гусейнов, Л. Драмалієв, Ю.В. Согомонов, А.І. Титаренко, Ф.Н.Щербак і інші. Водночас частина етиків (Н.Д. Зотов, Н.Н.Крутов, Б.О. Ніколічев, Р.В. Петропавловський, К.А.Шварцман, В.Н. Шердаков і інші) надає перевагу термінам, „моральна активність”, моральна поведінка. На їх думку, останні більш адекватно виражають моральну сутність особистості. Деякі з них в основному заперечують цілеспрямованість діяльного підходу до дослідження моралі. Так, поняття моральної діяльності ставиться під сумнів з тієї причини, що діяльності, співставленій із соціальним субєктом, характерні спеціально-предметне призначення, фіксування і операційні засоби існування. Моральні прояви онтологічно є принципово іншими. Іменування їх діяльності може мимоволі спонукати до розгляду моралі за типом діяльності і складати умо