Модель загальної економічної рівноваги Ерроу—Дебре. Теорема неможливості К.-Дж. Ерроу

Информация - Экономика

Другие материалы по предмету Экономика

»ичин.

На початку 50-х років XX ст. у центрі економічної теорії були переважно питання загальної економічної рівноваги (ситуація, за якої всі ринки в економіці одночасно перебувають у стані рівноваги, тобто ціни і обсяги не змінюються). То був період тріумфальних досягнень К.-Дж. Ерроу, Дж. Дебре, Л. Маккензі. Водночас і в наступні роки значущість цієї економічної проблеми не стала меншою, а навіть зросла. Адже ускладнилися процеси господарського життя, розширилися виробнича, а відтак і вся фінансова сфери.

З огляду на це впродовж останніх чотирьох десятиріч теорія загальної економічної рівноваги розвивалася в новому напрямі. Економісти, програмісти й математики розробили ефективні способи визначення її стану, які тепер широко застосовуються в системі державних фінансів, в економіці, що розвивається, міжнародній торгівлі. їхня поява була підготовлена теоретичними дослідженнями економічної рівноваги Дж. Дебре.

Дослідження вченого не обмежилися лише питанням існування рівноваги. Він також проаналізував її нормативні характеристики та єдиність. Дж. Дебре і К.-Дж. Ерроу сформулювали умови, за яких взаємодія цінового механізму і бажань споживачів зумовлює ефективне використання ресурсів.

У моделі ЕрроуДебре з допомогою нових технічних прийомів використання понять рівноваги і Парето-оптимальності було дано відповіді на два важливі питання неокласичної економіки про життєвість і ефективність ринкової системи. З теорії загальної економічної рівноваги випливає принцип взаємозвязку та взаємозалежності основних елементів ринкової економіки. На цій теорії ґрунтується вивчення динаміки економічного зростання, розроблення концепції загального добробуту, побудова системи міжгалузевих звязків.

Дж. Дебре поєднав в єдину модель загальної економічної рівноваги теорію розміщення, теорію капіталу і теорію поведінки за умов невизначеності.

Економічні прогнозні моделі, якими користуються, наприклад, Світовий банк та інші організації, базуються на працях Дж. Дебре. Щоправда, дехто віддає першість Л. Вальрасу. Однак надзвичайно важливим є розроблення Дж. Дебре комплексу умов, завдяки яким може існувати ефективний ринок. До того ж його модель загальної конкурентної рівноваги взято за основу багатьох заходів з вирішення нормативних питань.

 

2. Теорема неможливості К.-Дж. Ерроу

 

Прагнення економістів визначити оптимум добробуту без визначення індивідуальних корисностей має давню історію. Теоретики не могли чітко розмежувати поняття ефективність і справедливість. Це зробив італійський учений В. Парето, визначивши поняття суспільного добробуту. Його концепція оптимального розміщення ресурсів ґрунтується на трьох припущеннях, які належать до оцінних суджень:

1) кожна особа найкраще оцінює свій добробут;

2) суспільний добробут визначається добробутом окремих, незалежних один від одного індивідів;

3) добробут окремих осіб не можна порівняти.

Однак вчений вважав, що висновки про економічну політику можна робити лише на основі міркувань про ефективність.

На початку 30-х років XX ст. американський економіст Абрам Бергсон вивів дискусію з глухого кута, запропонувавши оцінювати добробут за допомогою функції суспільного добробуту множини суспільних кривих байдужості, які ранжують різні комбінації індивідуальних корисностей відповідно до системи оцінних суджень про розподіл доходу. Однак він не пояснив, кому мають належати такі судження і як треба враховувати різницю в них. Тому концепція суспільного добробуту А. Бергсона дещо відірвана від дійсності.

Спроба визначити функцію соціального добробуту, зважаючи на обмеження, які відображають основні етичні аксіоми (ціннісні установки учасників демократичного процесу), привела Ерроу до формулювання теореми неможливості (неможливості демократії).

Автор доводить, що суспільство не може знайти процедури прийняття несуперечливих, узгоджених рішень, якщо ці рішення не віддані на розсуд однієї особи. Це положення ілюструється парадоксом голосування суперечністю, яка виникає внаслідок того, що голосування на основі принципу більшості не забезпечує вияву переваг суспільства щодо економічних благ.

К.-Дж. Ерроу сформулював аксіоматичні правила раціональної поведінки і наочно показав, що жоден процес прийняття колективного рішення не відповідає зазначеним нормам. Згідно з теоремою неможливості Ерроу не існує демократичної соціальної функції добробуту, яка здійснює звязок між індивідуальними перевагами та суспільним вибором процесом, за допомогою якого індивідуальне бачення трансформується у колективні рішення, і одночасно відповідає таким вимогам:

1) принцип Парето-оптимальності. Рішення не може бути вибране, якщо при цьому існує і може бути реалізованою альтернатива, що поліпшує життя іншим індивідам і нікому не погіршує;

2) перехідність. Якщо соціальний вибір А має перевагу перед альтернативою Б, а вибір Б перед альтернативою В, то А є кращим, ніж В;

3) незалежність сторонніх альтернатив. Людина вибудовує переваги незалежно від дій, що на даний момент вона не може здійснити;

4) відсутність диктатора. Серед учасників колективного вибору немає такого індивіда, кожна перевага якого завжди перемагає переваги всіх інших членів і стає обовязковим елементом соціального порядку.

К.-Дж. Ерроу довів, що чотири умови перебувають у суперечності. Отже, жодна соціальна схема добробуту не може від?/p>