Міжнародний досвід юридичної відповідальності аудиторів перед третіми особами
Информация - Менеджмент
Другие материалы по предмету Менеджмент
? прийняття яких рішень) вважається розумним покладатись на фінансову звітність. Але в справах цих років було встановлено, що аудитори (бухгалтери), які публікують звітність, котра надходить в громадське користування, повинні враховувати найбільш імовірні цілі (напрями) використання цієї звітності. Допускається, що урахування цих завдань вплине не тільки на підхід бухгалтерів чи аудиторів до роботи (шляхом відповідної оцінки ризику), а й на інтерпретацію її результатів, особливо в питаннях, як у випадку оцінки можливості підприємства залишатись діючим.
На початку 80-х років судові розгляди справ аудиторів вийшли на новий виток розвитку. Аудитор адресує свій звіт членам компанії, але аудиторський звіт потрапляє в широкі кола суспільства і стає важливим джерелом переконання для осіб, які вирішують питання про встановлення фінансових відносин з компанією-клієнтом. Таким чином, коло осіб, перед якими у аудитора існує "обовязок турботи", не повинно обмежуватись акціонерами і певними зацікавленими третіми особами, а має включати й невідомих третіх осіб (наприклад, непередбачених інвесторів у звязку з несподіваною угодою), які належать до групи осіб, що ймовірно покладаються на фінансову звітність.
У США ці роки позначені значним зростанням грошових сум з відшкодування збитків, присуджених рішенням судів. Так, лише за 1981 р. було присуджено відшкодувань на суму 80 млн дол. У 1989 р. одинадцять великих аудиторських фірм у звязку з цим прийняли на роботу 40 юристів. В 1988 р. вісім великих аудиторських фірм витратили понад 100 млн дол. на оплату адвокатів та інших судових витрат для захисту своїх співробітників. Крім того, за позовами, що були висунуті аудиторам, було виплачено більше 1 млрддол. [13, 97].
У судових справах початку 90-х років широке трактування відповідальності аудиторів перед невідомими третіми особами за принципом "розум ного передбачення" було відхилено, як таке, що піддає аудитора надмірно невизначеній відповідальності. Цікавою є справа "Сараго Іпсішігіек" (Великобританія, 1990 р.). "Сараго" купувала акції компанії і до, і після публікації аудиторського звіту. Ствердивши, що фінансова звітність компанії "рісіеіііу" була складена недбало, "Сараго" звернулася з позовом і в ролі акціонера, і в якості інвестора, претендуючи в обох випадках на існування по відношенню до неї "обовязку турботи".
Зміст справи "Сараго" такий [1, 18]. Компанія "Рісіеіііу ріс" опублікувала річну звітність, де був показаний прибуток у розмірі 1,2 млн ф. ст., звітність одержала безумовно позитивний аудиторський висновок, підписаний фірмою "Тоиспе Ко55. Незабаром після публікації звітності акції "рісіеіігу ріс" почала купувати фірма "Сараго Іпсішігіек рів". Пізніше ці купівлі акцій призвели до повного поглинання компанії. Вслід за цим "Сараго ІпдшІгіе$ різ" зробила заяву про те, що сума прибутку, яка показана у звітності "РісІеШу ріс" за 1984 р., неправильна, і що замість неї має бути збиток у 400 тис. ф. ст. "Сараго" звернулась до суду з позовом проти "Тоисіїе К.О58, стверджуючи, шо якби вона знала про дійсний стан справ " Рісіеіііу ріс", то не купувала б її.
Палата Лордів у справі "Сараго" проти "ТоисЬеКохз" (1990р.) дала таке трактування ролі аудитора: "Функція аудитора зводиться до підтвердження, наскільки це можливо, того, що фінансова інформація про справи компанії, представлена її директорами, правильно відображає стан справ, щоб, по-перше, захистити саму компанію від наслідків невиявлених помилок чи можливих зловживань і, по-друге, надати акціонерам надійну інформацію для вивчення ведення справ компанії і висловлення її колективних повноважень з винагороди чи звільнення з посад тих, кому було довірено ведення справ" (Касаційний суддя Олівер) [1, 18]. Було також зазначено, що "відповідальність за представлення фінансової звітності, яка дає правильну і обєктивну інформацію про фінансовий стан компанії, покладена на її директорів. Роль аудиторів полягає в поданні власникам компанії незалежного звіту про прибутки і збитки, а також про те, чи дають ці документи правильну і обєктивну інформацію про стан справ компанії на кінець фінансового року і про її прибутки і збитки за цей рік. їхня роль, таким чином, скоріше чисто дослідницька, ніж творча".
Рішення у справі "Сараго" підтвердило, що аудитор несе відповідальність тільки перед а) компанією і б) її акціонерами як організацією у цілому. Аудитор не несе відповідальності перед індивідуальними акціонерами чи іншими третіми особами, тобто несе відповідальність тільки пе-рєд тими особами, з якими у нього укладений договір, бо винагороду аудитору виплачує компанія, яка перебуває з ним у відносинах договору. Можна вважати, що компанію представляють її акціонери як орган, тоді відповідальність аудитора виникає і перед ними. Індивідуальні акціонери є іншими особами (не компанія), а отже, у аудитора не виникає перед ними обумовленої договором відповідальності. Аудитор не несе відповідальності перед будь-якими третіми особами, за винятком випадку, коли третя особа зможе довести, що за цих конкретних обставин у аудитора існував "обовязок турботи", хоч договірних відносин не існувало.
В судовому розгляді позивачу перш за все необхідно довести, що відносно нього в аудитора існує певна "близькість", а отже, і "обовязок турботи", як до акціонера компанії. "Сараго" стверджувала, що у аудиторів відносно неї іс?/p>