Міжнародне становище країн Африки у 80-90-і роки ХХ столітті
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
? встановленню й підтримці миру на Африканському континенті була в 90-і роки широка втягненість світового співтовариства, і особливо держав - членів Ради Безпеки ООН. Симптоматично, що в цей період 40% сил ООН по підтримці миру діяли в Африці. Але сьогодні усе більш активно проявляється й прагнення самих африканських країн до участі в процесах урегулювання й миротворчості.
У середині 90-х років дванадцять країн Півдня Африки створили міжурядову консультаційну Раду по політиці, обороні й безпеці. Держави Центральної Африки підписали Пакт про ненапад. Міжнаціональні військові підрозділи Економічного співтовариства держав Західної Африки (ЕКОВАС) уже протягом декількох років перебувають у Ліберії.
Важливим явищем міжнародних відносин в Африці став початок формування спеціального механізму ОАЕ, покликаного забезпечувати попередження й урегулювання конфліктів. Відповідно до документів Каїрського саміту 1993 р. ОАЕ в його основу покладені принципи невтручання у внутрішні справи держав, поваги суверенітету й територіальної цілісності, урегулювання конфліктів шляхом переговорів, посередництва й взаємних консультацій. Визначено й приблизний (1 млн. дол.) обсяг щорічних відрахувань ОАЕ на потреби спеціального миротворчого корпуса.
Але контури регіональної системи безпеки виглядають поки досить розпливчастими. Її договірна структура, критерії функціонування й взаємодії із силами ООН по підтримці миру носять ще аморфний характер. Каменем спотикання для африканської миротворчості є дефіцит матеріальних коштів, а головне, відсутність взаємної довіри у відносинах багатьох сусідніх держав і амбіції їхніх лідерів.
У цьому звязку актуальність здобуває надання Африці міжнародного сприяння в справі створення накопичень миротворчих чинностей. Однак воно гальмується наявністю певних розбіжностей між США й Францією - двома найбільшими західними партнерами африканських країн.
Розходження американських і французьких підходів до проблеми чітко виявилися на міжнародній конференції, яка проходила восени 1997 р. у Дакарі. Франція виступає за збереження своєї прямої військової присутності в Західній Африці (5 військових баз) і підготовку при участі великого французького контингенту спеціального миротворчого корпуса (МАРС) із представників семи франкомовних країн субрегіону. Цей план відрізняється від американського проекту, що передбачає створення миротворчого корпуса іншої конфігурації (АСРК). У процесі формування АСРК уже підготовлено по батальйону від збройних сил Сенегалу й Уганди. У найближчому майбутньому до них планується підключити також батальйони з Гани, Малаві, Малі, Тунісу й Ефіопії. Таким чином, принциповим розходженням французьких і американських подань про можливості участі африканських держав в операціях по підтримці миру на континенті є орієнтація, з одного боку, на субрегіональні, а з іншого боку - на трансконтинентальні масштаби.
Мир і нормалізація обстановки служать попередніми умовами поліпшення економічного й соціального стану на Африканському континенті. Одночасно обережний оптимізм відносно подолання військових конфліктів багато в чому повязаний з поліпшенням основних показників економічного росту, характерним останнім часом для більшості африканських держав.
Згідно статистичним даним МВФ, річні темпи економічного росту в Африці склали в 1994р. 2,9%, в 1995-м - 3% і в 1996-м - 5%. Як і в інших регіонах, що розвиваються, економічний ріст характеризувався значною нерівномірністю показників окремих африканських країн. Десять країн досягли або перевищили рівень 6%, в 19 він коливався в межах 3 - 6%, в 23 перебував на оцінці 0 - 3%. У трьох випадках зафіксовані негативні економічні показники. Але в цілому вперше за багато років постколоніальної історії континенту загальна динаміка економічного розвитку стала підбадьорюючою. Експерти в основному досить оптимістичні у своїх прогнозах щодо розвитку економіки африканських країн на найближчу перспективу. По оцінках, на рубежі століть африканські країни в стані забезпечити ріст ВВП на рівні 5 - 6% у рік.
Хоча на тлі позитивної динаміки існують серйозні недоліки з погляду критеріїв загального соціально-економічного розвитку, багато африканських країн починають у цей час поступово налагоджувати основи ринкової економіки. Саме в цих державах темпи економічного росту у порівнянні з ростом населення відносно низькі, спостерігається деяке пожвавлення експорту, у порівнянні із сусідами, показники інфляції.
Найбільших успіхів домоглися малі країни: Маврикій, Ботсвана, Сейшельські острови, Свазіленд, Лесото й деякі інші. Із числа більших країн можна відзначити Гану, де темпи економічного росту досягають 4,7%, Кіт-Дивуар -4,5%, Зімбабве - 4%. У той же час показники економічного росту найбільшої африканської країни - Нігерії залишають бажати кращого (3,5%), а говорити про економічне відродження другого африканського гіганта - Заїра поки взагалі не доводиться.
У цей час інтеграційні процеси активізувалися на сході, на заході й на півдні континенту. У грудні 1993 р. між Кенією, Танзанією й Угандою був укладений Договір про східно-африканське співробітництво, що ознаменував відтворення після шістнадцятирічної перерви Східно-Африканського співтовариства. Восени 1995 р. був даний новий імпульс діяльності існуючого більше 20 років Економічного союзу країн Західної Африки (ЕКОВАС), що включає 16 держав регіону. У травні 1997 р. у Лусаке відбувся саміт представників 19 країн Загального ринку Східн?/p>