Механізм та види рефінансування банків центральними банками держав

Курсовой проект - Банковское дело

Другие курсовые по предмету Банковское дело

ть векселів, що підлягають обліку. При розрахунку кредитного ліміту використовується єдиний для всіх кредитних інститутів мультиплікатор, величина якого залежить від загальної суми ліміту. Виходячи з перелічених вище факторів для кожного кредитного інституту визначається індивідуальний кредитний ліміт, строк дії якого обмежується одним роком. Залежно від завдань у центрального банку в галузі грошово-кредитної політики рівень облікових лімітів змінюється. При підвищенні рівня ліміту розширюється обсяг облікових кредитів. В умовах обмеженої ліквідності банки прагнуть розширити використання облікових кредитів як менш дорогих порівняно з ломбардними кредитами.

Центральні банки, підвищуючи рівень ліміту, прагнуть вирівняти фінансові втрати, що виникають у результаті зміни ринкових умов, або збільшити кредитні ресурси банків у межах передбаченого приросту грошової маси. Тому підвищення рівня кредитного ліміту не означає проведення центральним банком експансіоністської грошово-кредитної політики, а інтерпретується як "технічне" регулювання банківської ліквідності [25]. На всі види векселів, що обліковуються в центральному банку, поширюються єдині дисконтні ставки. Однак у деяких країнах допускаються відхилення від такої практики. Так, у Німеччині в окремі періоди діяли пільгові дисконтні ставки на визначені види векселів.

В Данії й Німеччині комерційні банки на додаток до кредитів під облік векселів, наданих у межах встановленого ліміту за офіційною дисконтною обліковою ставкою, використовують нелімітовані кредити за ринковими ставками [20].

Поширення облікових кредитів як методу рефінансування банківських інститутів на різних етапах економічного розвитку окремих країн було неоднаковим. В Італії, наприклад, до 60-х років XX ст. цей метод рефінансування був домінуючим. Потім внаслідок помітного скорочення обсягу кредитів, наданих за допомогою переказного векселя, цей метод рефінансування став застосовуватися вкрай рідко, власне кажучи, лише в аграрному секторі економіки.

Одним із різновидів кредитів центрального банку є ломбардні кредити позики під заставу депонованих у банку цінних паперів [1]. У вузькому розумінні термін "ломбардні кредити" означає короткострокові кредити, надані центральним банком комерційним під заставу цінних паперів для задоволення їхніх тимчасових потреб у позичкових коштах. Як і облікові кредити, вони використовуються центральним банком з метою регулювання банківської ліквідності [15].

При наданні ломбардного кредиту як заставу використовують комерційні і казначейські векселі, державні облігації та інші зобовязання, тобто практично ті види цінних паперів, що допускаються до обліку в центральному банку [1]. Як правило, у кожному центральному банку розробляється власний перелік цінних паперів, що приймаються під заставу. При цьому вартість заставного забезпечення має перевищувати суму ломбардних кредитів. Позичальник зберігає право власності на депоновані в центральному банку цінні папери, однак якщо кредити не погашаються в строк, право власності переходить до центрального банку. Після реалізації цінних паперів з виручки утримується сума основного боргу разом з нарахованими відсотками.

Суми ломбардних кредитів залежать від виду та вартості застави. Наприклад, у Німеччині під ті види цінних паперів, що включені в Перелік цінних паперів, які приймаються під заставу федеральним банком (Ломбардний перелік), Бундесбанк надає ломбардні кредити в розмірі до 9/10 номінальної вартості зазначених цінних паперів, а під всі інші до 3/4 їхньої курсової або номінальної вартості [14].

Ломбардні кредити надаються на платній основі на строк від 1 дня до 4 місяців. Стягнута за них відсоткова ставка, як правило, на 1 % перевищує офіційну дисконтну ставку центрального банку і змінюється одночасно з нею. Разом з тим у Німеччині різниця між обліковою і ломбардною ставками в окремі періоди досягала 4 % і більше, а в США становила лише 0,5 %. В Україні ця різниця становила 5 % [19].

Виходячи з критерію терміновості кредити рефінансування центрального банку поділяють на короткострокові (строком на 1 або кілька днів) і середньострокові (на 34 місяці) [20]. Найбільшу частку в сукупних кредитах рефінансування становлять короткострокові кредити, найчастіше одноденні, які центральні банки надають лише в тому випадку, коли комерційні банки не можуть знайти кредити на міжбанківському ринку, тим самим змушуючи їх пристосовуватися до економічних і фінансових обставин, не вдаючись постійно до регулярних кредитів центрального банку. Такого роду короткострокові кредити одержали назву коригуючих. Вони є найбільш розповсюдженими і масовими в періоди нестачі кредитних ресурсів і надаються з метою коригування фінансового стану банку, погіршення якого було зумовлено непередбаченим зменшенням депозитів, або виникненням тимчасових труднощів при одержанні кредитів зі звичайних джерел. Коригуючі кредити не можуть бути використані в спекулятивних цілях, тобто для здійснення спекулятивних операцій або фінансування сумнівних інвестицій. Наприклад, у США їх заборонено направляти на фінансування позик на федеральному фондовому ринку, придбання цінних паперів і погашення заборгованості приватним кредиторам.

Короткострокові коригуючі кредити надаються під гарантію цінних паперів (переважно державних). В Італії, де вони одержали назву "кредити на обумовлений строк", коригуючі кредити надаються на пері?/p>