Механізм активізації трудової діяльності в умовах ринкової економіки
Реферат - Экономика
Другие рефераты по предмету Экономика
?ж подальшим посиленням концентрації власності на капітал і позбавленням основної маси населення можливості користуватися нею.
Передбачувана Марксом індивідуальна власність кардинальним чином змінювала характер власності на робочу силу. В умовах антагонізму між працею і капіталом вона виступала невіддільним моментом відтворення капіталу, не маючи самопереважаючого характеру. Його кількісна визначеність повністю зумовлювалась можливістю саморозростання капіталу. До тих пір, доки працівник позбавлений права власності на матеріальні, речові умови виробництва, власність на робочу силу не може бути визначальною, вона завжди буде похідною від власності на засоби виробництва та фінансових інвестицій. Якщо робоча сила залишається товаром, а праця є найманою, то працівник, віддаючи свою працю роботодавцеві, не може претендувати ні на що, окрім вартості своєї здаваної у найм робочої сили. Однак реалізовувана у праці робоча сила доставляє праці більше, ніж її ціна. Це перевищення, яке по Марксу виступає у формі додаткової вартості, відчужується від працівника і присвоюється власником капіталу. З позиції мотиваційного механізму суть речей принципово не змінюється у тому випадку, коли вищевказане перевищення привласнюється безкоштовно державою. В обох випадках має місце відчуження частини результату праці,усічена форма реалізації праці як домінуючого фактора виробництва.
Отож, збереження статусу найманого працівника вступає у явне протиріччя зі зрослим рівнем розвитку продуктивних сил та людського капіталу як найціннішого в епоху НТР. У теперішніх умовах кінцевий результат праці у все більшій мірі залежить від колективної продуктивної сили, від кооперації праці. Реалізація принципу справедливості, посилення трудового походження доходів вимагають, щоб власність працівника розповсюджувалась на результати праці, отримувані в ході спільної діяльності. Вирішення цієї проблеми не може бути обмежене зростанням малого підприємництва, розвитком власності, заснованої на власній праці або праці сімї. Воно повинне бути доповнене власністю на спільно використовувані засоби виробництва. Щоб працівникові насправді стати хазяїном продукту своєї праці, йому не достатньо бути лише власником своєї здатності до праці, котра представляє собою лише можливість праці. Більше того, до тих пір, доки значна частина результатів праці та засоби виробництва відчужуються від працівника, власність на робочу силу носить похідний характер, можливості її реалізації обмежені і мають нестійкий характер. Ця власність повинна бути доповнена власністю на продукт, створений понад ціну робочої сили.
Щоб працівник відчув себе господарем виробництва, зовсім не обовязково наділяти його засобами виробництва або часткою їх у загальному обсязі, використовуваних колективно. У висококонцентрованому та усуспільненому виробництві це неможливо і непотрібно. Єдино важливим є подалання прірви між здатністю до праці і власне працею. Необхідно зробити так, щоб реалізована праця, втілена в її результатах, а не здібність до праці, виступала основою юридичного права власності для будь-якого працівника. Це одночасно означає, що усякий закон про власність повинен виходити з праці і трудового принципу як найпершої основи власності.
З огляду на таке положення варто уточнити широко розповсюджену думку про рівноправність форм власності. Вона може бути тільки у тому випадку, коли кожна з цих форм має своєю основою трудове походження. Якщо праця фермера або індивідуально-приватного підприємця є підмурком індивідуальної власності на основі приватної власності на засоби виробництва, то праця робітника крупного підприємства теж повинна мати подібний підмурок для індивідуальної власності на продукт праці колективу підприємства. Тільки в цьому випадку діє той самий закон закон власності на продукт своєї праці.
Коли виходити з трудової основи власності, воззєднання праці і власності, то робітники підприємств колективно, спільно реалізуючи свою працю, мають таке ж обгрунтоване право індивідуальної власності на продукт своєї праці, як і окремий виробник (фермер, ремісник, індивідуально-приватний підприємець) на продукт приватної праці. При цьому, щоб утвердити індивідуальну власність на продукт колективної праці, зовсім не вимагається повернення до індивідуально-приватного господарства, дрібнотоварного виробництва і відповідних їм форм приватної власності, що передбачають передачу засобів виробництва кожному окремо. Більше того, подібні дії означали б повернення до того, що вже пройдено розвинутими країнами, ігнорування переваг та досягнень суспільного виробництва, невпинно зростаючої ролі колективної продуктивної сили праці.
Сучасне суспільство не може зробити всіх громадян приватними власниками засобів виробництва у традиційному їх розумінні. Досягнутий рівень розвитку продуктивних сил та осуспільненого виробництва безповоротні. Не руйнуючи цього, працівники можуть і повинні бути власниками на іншій основі -основі своєї праці. Подібно до того, як праця дрібного виробника є джерелом його продукту і основою його індивідуальної приватної власності на засоби виробництва та результати праці, так і працівникові крупного підприємства його праця повинна слугувати основою його ж індивідуальної власності на продукт праці спільного виробництва. Це стає можливим лише тоді, коли продукт колективної праці стає помічником розподілу, обєктом індивідуальної власності кожного