Методи синтезу хінолінів
Курсовой проект - Химия
Другие курсовые по предмету Химия
/p>
2.4 Інші методи синтезу
Синтез хіноліну по Кнорру. Цей метод включає конденсацію аніліну з ацетооцтовим ефіром у сильнокислой середовищі (конц.H2SO4) при 80100С.
Синтез Кнорра, таким чином, здійснюється в результаті нуклеофільної атаки по складній-ефірній групі ефіру ?-кетокислоти.
Синтез Конрада-Лимпаха. На відміну від синтезу Кнорра, тут йде атака нуклеофіла по кетонній групі через утворення проміжного енаміну (олія, 240250С):
Синтез хінолінів по Пфитцингеру. Тут відбувається конденсація ізатину або ізатинової кислоти з карбонільним сполуками, що містять ?-метиленову групу. Альдегіди звичайно використовують у вигляді оксимів. З несиметричних кетонів утворюються суміші ізомерних цинхонінових кислот. У метилкетонів, як правило, у конденсацію вступає метильна група. Основний побічний процес автоконденсація карбонільної сполуки.
Ця хінолінова кислота декарбоксилюється при нагріванні в хінолін.
2.5 Синтез похідних хіноліну
Ізохінолін міститься в хіноліновій фракції камяновугільної смоли (близько 1%), з якої його здобувають у вигляді солі (гідросульфату).
Одним з поширених способів синтезу ізохіноліну та його похідних є реакція Бішлера-Напіральського (1893 p.), котра ґрунтується на циклізації Nацильних похідних (3фенілетиламінів у 3,4дигідроізо-хіноліни та дальшому перетворенні останніх на ізохіноліни шляхом каталітичного дегідрування над паладієм на вугіллі. Циклізацію Nацильних похідних здійснюють частіше в присутності Р2О5 або РОСl3 в ксилолі.
Протіканню циклізації по Бишлеру-Напиральскому не перешкоджає і введення в бензольне кільце электроноакцепторной нитрогруппы, правда вихід продукту циклізації при цьому помітно знижується (< 10%). Слід зазначити, що і не утримуючого заступника в бензольному кільці bфенілацетамід циклізується у відповідне дигідропохідне з виходом всього 23%. Низький вихід похідних ізохіноліну компенсується приступністю вихідних сполук.
Велике значення в синтезі алкалоїдів, що є похідними ізохіноліну, має метод Пікте-Шпенглера, у якому в циклізацію вводять не ацетамідні похідні, як у методі Бишлера-Напіральского, а іміни, що утворяться при взаємодії альдегідів з bфенілетиламінами. У тому випадку, коли в бензольному кільці присутні активуючі замісники, реакція циклізації відбувається в дуже мяких, іноді навіть у фізіологічних умовах (рН середовища, температура, концентрації реагентів), і приводить до гідрованих похідних ізохіноліну з високим виходом.
Висновок
Основним методом одержання хіноліну є синтез Скраупа, що полягає у взаємодії аніліну або заміщених анілінів із гліцерином, у присутності сірчаної кислоти й окислювача, у якості якого часто використовують нітробензол, мета-нітробензолсульфокислоту, а іноді і просто кисень повітря.
Хіноли і його похідні являють собою практично самостійний клас сполук, добре вивчених у теоретичному відношенні. Однак у більшості хімічних проявів хінолін сильно нагадує піридин. До найбільш відомих методів одержання хіноліну відносяться синтези Скраупа і Дебнера-Мілера. Обидва синтези включають стадію утворення дигідрохінолінових похідних.
Хнолін одержують за допомогою таких синтезів: синтез по Фрідлендеру, синтез хіноліну по Кнорру, синтез Конрада-Лимпаха, синтез хінолінів по Пфитцингеру.
Одним з поширених способів синтезу ізохіноліну та його похідних є реакція Бішлера-Напіральського (1893 p.), котра ґрунтується на циклізації Nацильних похідних (3фенілетиламінів у 3,4дигідроізо-хіноліни та дальшому перетворенні останніх на ізохіноліни шляхом каталітичного дегідрування над паладієм на вугіллі.
Список використаних джерел
- АртеменкоА.И.Органическая химия. М.: Высшая школа, 1998.
- ГрандбергИ.И.Органическая химия. М.: Высшая школа, 1980.
- ГудковаА.С.От простого к сложному. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983.
- Марч Дж. Органическая химия. В 4х т. М.: Мир, 1985.
- МоррисонР., Бойд Р. Органическая химия. М.: Мир, 1974.
- НейландО.Я.Органическая химия. М.: Высшая школа, 1990.
- НесмеяновА.Н., НесмеяновН.А.Начала органической химии. В 2х кн. М.: Химия, 1974.
- ПотаповВ.М., ТатаринчикС.Н.Органическая химия. М.: Химия, 1980.
- Робертc Дж., Касерио М. Основы органической химии. М.: Мир, 1978. т. 1, 2.
- Сайкс П. Механизмы реакции в органической химии. М.: Химия, 1991.
- Справочник химика. В 6ти томах. Л.: Химия, 1968.
- Терней А. Современная органическая химия. В 2х томах. М: Мир, 1981.
- ТюкавкинаН.А.Органическая химия. М: Медицина, 1998.
- Химическая энциклопедия. В 5ти томах. М.: Советская энциклопедия Большая Российская энциклопедия, 19881998.
- Химический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1983.
- ШабаровЮ.С.Органическая химия. В 2х т. М.: Химия, 1994.