Методи калькулювання витрат
Курсовой проект - Менеджмент
Другие курсовые по предмету Менеджмент
ю собівартістю.
Собівартість виготовлених виробів для власних потреб та внутрішньозаводських робіт та послуг, що виробляються для інших цехів, визначається, як правило, виходячи з фактичної суми основних (прямих) витрат та загальногосподарських витрат.
Взаємні послуги цехів допоміжних виробництв оцінюються, як правило, за плановою собівартістю або за фактичною собівартістю минулого місяця. По мірі визначення фактичної собівартості продукції, робіт та послуг визначена різниця відноситься на відповідні рахунки пропорційно кількістю відпущеної продукції, виконаних робіт або наданих послуг.
До собівартості виготовляємої на сторону продукції допоміжних виробництв включається відповідна частка загальногосподарських витрат.
1.5 Облік та оцінка незавершеного виробництва
Незавершеним виробництвом називається продукція, що не пройшла всіх стадій обробки, передбачених технологічним процесом, та не прийнята технічним контролем. Проте матеріали, які не почали оброблювати, покупні напівфабрикати, не пройшовши першої стадії обробки, кінцевий брак деталей та інших напівфабрикатів в незавершене виробництво не включаються.
Для точного обліку даних про незавершене виробництво щомісячно по стану на перше число проводиться інвентаризація з метою встановлення фактичної наявності незакінчених виготовленням напівфабрикатів та матеріалів, виявлення браку та визначення собівартості товарної продукції. На практиці інвентаризація незавершеного виробництва здійснюється, на жаль, не так часто, як того вимагають інтереси правильного оперативного планування та управління. Це повязано в основному із трудоємністю необхідних робіт.
При інвентаризації незавершеного виробництва опис чи зняття натуральних залишків необхідно проводити на всіх робочих місцях, за мінімально короткий час, по кожній операції окремо, а не тільки за виробами. Крім того, необхідно виявити величину незавершеного виробництва за анульованими або призупинених заказам.
По незавершеному виробництву, що представляє собою неоднорідну масу або суміш сировини, вказують два кількісних показника: кількість цієї маси або суміші та кількість сировини та матеріалів (за кожним найменуванням), що входять до її складу. При цьому здійснюють технічні розрахунки в порядку, встановленим галузевою інструкцією.
Розмежування витрат між готовими виробами та незавершеним виробництвом визначають шляхом балансового узагальнення витрат за формулою:
Нн + З = П + Б + О + Нк,
де Нн незавершене виробництво на початок місяця;
Нк незавершене виробництво на кінець місяця;
З витрати за обліковий період;
П собівартість товарної продукції;
Б витрати на забраковану продукцію;
О вартість відходів виробництва.
Звідси собівартість товарної продукції буде рівнятись:
П = Нн + З Б О Нк.
Незавершене виробництво в масовому та серійному виробництві відображається в балансі:
- за фактичною або нормативною виробничою собівартістю;
- за прямими статтями витрат;
- за вартістю сировини, матеріалів та напівфабрикатів.
Дані про незавершене виробництво відображаються дебетовим сальдо на рахунку 23 „Виробництво” та 24 „Брак у виробництві”.
1.6 Зведений облік витрат
Заключним етапом виробничого обліку є ведення зведеного обліку витрат на виробництво, за допомогою якого узагальнюються дані аналітичного обліку й перевіряється правильність його ведення.
Зведений облік витрат на виробництво повинен вестись у точній відповідності із організацією поточного обліку витрат на виробництво, а також в розрізі окремих цехів, а в цехах в розрізі окремих заказів, видів виготовляємих обєктів та напівфабрикатів. При цьому підсумкові дані зведеного обліку повинні повністю співпадають з даними синтетичного обліку рахунка 23 „Виробництво”.
Зведений облік витрат на виробництво можна вести за напівфабрикатним та безнапівфабрикатним варіантами.
Напівфабрикатний це такий варіант зведеного обліку витрат на виробництво, при якому визначається собівартість не тільки готової продукції, але й напівфабрикатів власного виробництва. При цьому напівфабрикати системно відображаються в бухгалтерському обліку на додатково введеній статті „Напівфабрикати власного виробництва” за фактичною, плановою або нормативною собівартістю.
До собівартості продукції включаються не тільки власні витрати цехів, але й собівартість отриманих напівфабрикатів, тобто витрати обліковуються не за місцем їх здійснення, а за місцем надходження напівфабрикатів.
При безнапівфабрикатному варіанті витрати обліковуються за місцем їх виникнення до випуску продукції. При цьому фактична собівартість напівфабрикатів не розраховується, а їх рух у виробництві відображаються лише в оперативному обліку. Витрати на напівфабрикати, переданих іншим цехам, продовжують обліковуватись у складі виробничих витрат цехів-виробників. В цьому випадку для розмахування собівартості продукції сумуються витрати всіх цехів, що приймали участь у виробництві продукції. При чому залишки незавершеного виробництва визначаються за даними інвентаризації або оперативного обліку. У відповідності з таким порядком обліку витрат собівартість напівфабрикатів після кожного переділу не визначають, а розраховують лише собівартість готового продукту.
Обидва варіанта зведеного обліку мають як переваги, так і недоліки. В?/p>