Албано-сербські протиріччя: історія виникнення і шляхи вирішення
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?я конфлікту, військово - політичні наслідки війни, також було використано ще декілька праць цього автора, а саме: Косово - осередок напруженості Союзній Республіці Югославія [36], Югославия: приговор вынесен [34].
Особливо автор критикує позицію західних держав щодо вирішення конфлікту … через Балкани і Чорне море поширити свій вплив на Близький і Середній Схід та на Закавказзя [35,36]. Крім того в монографії приділяється увага причині конфлікту між албанцями та сербами, та називаються особи, що мали відношення до конфлікту. Також автор наголошує на упереджене ставлення лідерів іноземних держав до сербів, та пояснює чому вони більш схильні підтримувати албанців..
Крім того в кваліфікаційній роботі використовувалось праця М.І. Рижкова та В.М. Тетьокіна Югославская Голгофа [43]. Автори однобоко висвітлюють становище в регіоні виправдовуючи дії сербів. У книзі відчувається ностальгія за втраченими сферами впливу Росії на теренах колишньої Югославії. Робота містить в собі багато документального матеріалу, особливо того, що стосується рішень уряду і керівництва Російської Федерації щодо подій в колишній Югославії, наводиться багато фотографічного матеріалу. Автори даної монографії акцентують увагу на тому, що до основних причин втручання іноземних держав в конфлікт. Автор цієї монографії наголошує на значимій ролі Росії в домовленостях про припинення вогню. В монографії досить чітко розкриті інтереси Росії на Балканах.
Досить цікавими є також роботи Т. Замятіної, яка постійно займається балканської проблеми, а особливо проблеми албано - сербських протиріч в Косово. Цей автор постійно друкується в журналі Эхо планеты . Зокрема в кваліфікаційній роботі використовувались такі її праці: Ненависть в Косово густа как масло: (межнациональный кризи в Косово) [17], Бархатная революция югославський варіант [19], Югославия. Огненное десятилетие [18].
Крім О. Маначинського серед українських авторів, що займалися цією проблематикою, необхідно згадати праці: М. Александрова Порохова діжка Європи: Югославський апект [7], І. Денисенко Сучасне балканське життя [15], В. Самохов Нова гаряча точка. Албанський сепаратизм на Балканах: Формування і сучасний стан [44].
Варто відзначити, що при виборі своїх пріоритетів українські автори в переважній більшості схиляються до позиції, яка в цілому відповідає офіційній позиції України. Україна не визнала незалежність Косово. Президент Віктор Ющенко заявив, що Україна виходитиме з того, що для рішення про визнання або невизнання незалежності Косова для більшості країн ще потрібний час. Водночас у Косові перебувають 98 українських миротворців у рамках спільного україно - польського миротворчого батальйону Укрполбат багатонаціональної тактичної групи East сил KFOR - сили під керівництвом НАТО, відповідальні за забезпечення стабільності в Косові. Російські ж автори більше підтримують сербську сторону та піддають нищівній критиці позицію США та НАТО в Югославії [56].
Для більш ґрунтовного вивчення даної теми автор кваліфікаційної роботи документи але нажаль всі вони мають відношення, що до сьогоденного становища албано - сербських протиріч. Це перш за все Нотатки з 5-ої конференції Міжнародної асоціації з вивчення релігії у Центральній та Східній Європі (Львів, 11-14 грудня 2003 р.) [1], в котрій засуджується збройний конфлікт в Косово. Також було використано Резолюцію союзу сербів Косово і Метохії [6], де наголошується на постійну практику гноблення сербів, та приводяться факти що на думку союзу доводять права саме сербів на спірну територію [3]. Також було використано Обращение Священного Архиерейского Собора Сербской Православной Церкви о Косово и Метохии, у якому визначено позицію сербів, що Косово є …неотьемлимой частью территории Сербии [4,1]. Також використано висновок спостерігачів Гаазького суду щодо подій в Косово. Сувернитет предстанет пере судом; використано і нотатки з ХІ Міжнародного Руського Народного Собору, а саме виступ Ієроманха Петра Драгойловича [3], Резолюция 1244 (1999), принятая Советом Безопасности на его 4011-м заседании[7]
Структура роботи: структурно дане дослідження складається з двох розділів, та підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури - 57. Загальний обсяг тексту - 63.
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ КОСОВО В XIV СТ.
Для більш точного і повнішого розуміння сучасних подій в Південно Східній Європі необхідно, хоч приблизно знати генезис тих процесів, які призвели до конфлікту. Албанська та сербська історіографія доводять, що саме албанці, або серби мають найбільше історичних прав на Косово та Метохію. Вони жили тут, раніше інших, раніше за інших освоїли цю територію в господарському та культурному плані, спорудили тут історичні памятки [18, 14].
Після розпаду Римської імперії вся територія сучасного Косова ввійшла в склад Візантійської імперії. До кінця VI століття Косово, як і більша частина Балканського півострова, було колонізоване словянами, які частково асимілювали, а частково витіснили, місцеве романізоване населення на узбережжя (іллірійці), або в гори (валахи або албанці).
Хоч Візантія і залишалася номінальним сюзереном територій, на яких розселилися словяни, влада належала місцевим вождям словянських племен, (жупанам), котрі на території сучасної Сербії, та сучасного Косово утворили напівдержавні утворення - жупанії. Хоча жупанії пос