Актуальні проблеми розвитку і територіальна організація легкої промисловості світу
Информация - География
Другие материалы по предмету География
м показником восьмому місці у світі. Населення Росії забезпечується взуттям в основному за рахунок імпортних поставок, які в 1995 році склали 132 млн пар. Продукція хутряної промисловості отримала експортне значення, так як її асортимент має мало аналогів у світі. На початку XX в взуттєве і хутряна виробництва носили кустарний характер, де 80% технологічних операцій виконувалося в ручну, вони перетворилися на галузь фабричного виробництва лише в 30 - ті рр.. Усередині галузі провідна роль належить виробництву взуття, виготовлення шкіри та її замінників.
Меблева промисловість має більш вільний характер розміщення і тісно повязана зі споживачами. Підприємства галузі представлені у всіх економічних районах Росії, виділяються столичні та великі промислові центри. Історично склалося так, що переважно галузь розвивалася у малолісних районах європейської частини країни, що було обумовлено концентрацією тут споживачів продукції. Сприяло цьому і зміна сировинної бази: більше стали використовуватися деревостружкові плити, полімерні матеріали з поліпшеними декоративно - художніми характеристиками. Ведучими районами виробництва меблів залишаються Центральний, Північно-Кавказький та Північно - Західний, на частку яких припадає майже Ѕ випуску продукції галузі.
Інші районі європейській частині і східної зони Росії, незважаючи на достатній рівень розвитку науково - технічної бази та наявність трудових ресурсів, не забезпечують власних потреб і змушені орієнтуватися на постачання продукції з інших районів і з-за кордону. Сьогодні вітчизняні підприємства легкої промисловості випускають 90 млрд одиниць продукції. Значить, до 2010 року повинні випускати не менше 180 млрд, - продовжив Віктор Пантелєєв. - У той же час, за його словами, потреба російського ринку становить до 500 млрд одиниць продукції легкої промисловості.
4.Проблеми і рішення в інших країнах
Зростаючі вимоги до галузей і комплексам національної економіки і економік регіонів, що виробляють товари народного споживання, з особливою актуальністю вимагають комплексного виявлення проблем, розгляду і чіткого формування завдань, уточнення інтересів і цілей розвитку економічних систем і виконуваних ними функцій з метою зростання добробуту і гарантії економічної безпеки .
Основою забезпечення економічної безпеки всіх держав в умовах глобалізації є як створення сприятливого середовища конкуренції власним виробникам за кордоном, так і збалансоване розкриття вітчизняного ринку для якісного імпорту.
У випадку з легкою промисловістю, очевидно, що індустрія є найбільш вразливим сектором внутрішнього ринку Росії.
У розвинених країнах галузі з виготовлення текстилю, одягу і виробів зі шкіри знаходяться в числі пріоритетних. У США вони займають 3 і 4 позиції (після харчової та тютюнової галузей), в той час як у Росії вони посідають останні місця (10-12 місця) з 13 обробних галузей економіки.
Легка промисловість Росії - це 22 тисячі діючих підприємств і організацій, на яких зайнято близько 900 тисяч працюючих. Історично склалася регіональну структуру індустрії утворюють два макрорегіону Росії - Європейська частина спільно з Уралом і Східний регіон.Сучасну територіальну організацію легкої промисловості представляють російські мезорегіони з відповідними частками індустрії в структурі регіональної економіки кожного: Центральний регіон - 3,9%, Південний регіон - 1,8%, Приволзький регіон - 1,5%, Північно-Західний регіон - 1,5 %, Сибірський регіон - 0,7%, Далекосхідний регіон - 0,4%, Уральський регіон - 0,3%.
Відносно Центрального регіону слід підкреслити факт того, що регіон є серцем індустрії в Росії і концентрує на своїй території понад 300 великих підприємств легкої промисловості. Разом з тим очевидні проблеми в основних промислових вузлах індустрії, таких як Іванівський, Московський, Володимирський, Тверської і т.п..
В якості складових підпроблем ключової проблеми стабілізації і розвитку легкої промисловості головним чином слід звернути увагу на зношеність основних фондів підприємств, слабкі маркетинг і діллінг, недостатнє знання переваг споживачів, критичне фінансування виробництв індустрії, низьку інноваційну активність підприємств, переважання дешевого імпорту готових виробів на вітчизняному ринку . Особливо гострою є проблема забезпечення зайнятості працездатного населення через те, що більша частина підприємств легкої промисловості розташована в малих містах і селищах. У винятково важкому становищі перебуває текстильна галузь легкої промисловості і в першу чергу через розрив звязків щодо поставок сировини.
В даний час світовий ринок перенасичений виробами легкої індустрії з Китаю і країн Південно-Східної Азії, де заробітна плата нижча, ніж у Росії, а технічний рівень, як правило, найсучасніший. Не випадково навіть країни ЄС та США не витримують конкуренції з ними і застосовують різні заходи стримування імпорту (ЄС, наприклад, встановив квоту на імпорт взуття з Китаю у розмірі 100 млн. пар), а також значні пільги в системі оподаткування для власних виробників.
З огляду на важливе значення оподатковуваної бази легкої промисловості, слід зазначити, що її частка в загальному обсязі виробництва промислової продукції в розвинених країнах, включаючи Німеччину, Францію, США, складає 6-8%, в Італії - 12%. Це дозволяє розвиненим країнам формувати до 20% бюджету за рахунок відрахувань від текстильної промисловості та виробництва одягу, а також забезпечувати наповнення внутрішнь