Майнові права подружжя по утриманню
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Фінансово-правовий коледж
Реферат
З сімейного права України
На тему: Майнові права подружжя по утриманню
Підготувала: студентка ІV курсу 2 групи
Павліченко Катерина
Викладач: Овчиннікова Г. Ф.
Київ 2010 р.
План
Вступ
- Аліментні зобовязання подружжя
- Аліментні зобовязання колишнього з подружжя
- Позбавлення одного з подружжя права на утримання
- Припинення права одного з подружжя на утримання
Список використаної літератури
Вступ
Стабільність у сімї обумовлена рівнем взаємної турботи обох із подружжя, які мають підтримувати одне одного: сприяти тому, щоб один з подружжя отримав відповідну освіту, набув кваліфікацію, успішно просувався по роботі тощо.
Сімейне законодавство передбачає обовязок подружжя матеріально підтримувати один одного у шлюбі. Цей обовязок не залежить від віку, стану здоровя, матеріального благополуччя. Майнові права та обовязки щодо надання взаємної підтримки виникають у подружжя з моменту реєстрації шлюбу та існують протягом усього часу перебування в шлюбі. За нормальних сімейних стосунків подружжя добровільно піклується один про одного, і проблем щодо утримання не існує.
Як справедливо зазначалося в літературі, обовязок щодо надання матеріальної допомоги одним із подружжя виникає як моральний - з часу укладання шлюбу, і одночасно як юридичний - з моменту, коли зявляються необхідні для цього підстави. Право на аліменти було надано подружжю ще першим Кодексом про шлюб та сімю Української РСР, який передбачав, що один з подружжя має право на утримання іншого.
Справи про аліменти розглядалися відділами соціального забезпечення. Це обумовлювалося тогочасною точкою зору щодо аліментів як "сурогату соціального забезпечення".
Підставами для надання утримання визнавалися потреба одного з подружжя в утриманні та його непрацездатність. Відділ соціального забезпечення при визначенні розміру аліментів повинен був керуватися ступенем нужденності і працездатності подружжя та прожитковим мінімумом, встановленим для певної місцевості.
Розмір аліментів у сукупності з іншими засобами до існування не повинен був перевищувати прожиткового мінімуму. Аліменти виплачувалися періодично, заміна їх одноразовою сумою, яка могла б бути сплачена, не допускалася. У разі смерті подружжя, який сплачував аліменти, аліменти продовжували стягуватися з майна, яке залишилося.
1. Аліментні зобовязання подружжя
Чинне сімейне законодавство передбачає, що чоловік, дружина повинні підтримувати один одного матеріально (ст. 75 СК). Ця правова норма є глибоко моральною, ґрунтується на таких засадах побудови сімї, як добровільність, рівність, взаємоповага, захист інтересів непрацездатних членів сімї. У разі, якщо один із подружжя відмовляється або ухиляється від свого обовязку щодо утримання іншого з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, останній має право звернутися з вимогою про стягнення аліментів у судовому порядку.
1. Загальні підстави стягнення аліментів на утримання одного з подружжя. Вимоги одного з подружжя щодо стягнення аліментів можуть бути задоволені судом за наявності наступних умов:
А) Подружжя перебуває в зареєстрованому шлюбі. Шлюб має бути зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб. Шлюб, який укладено на території України іншим способом (за релігійним обрядом чи національним звичаєм) чи в іншій установі, окрім органів РАЦСу, не визнається і ніяких правових наслідків не породжує. Не вважаються подружжям і особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах.
Б) Один з подружжя потребує допомоги, є непрацездатним за віком чи станом здоровя. Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку за старістю (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) або є інвалідом І, II чи III груп. Особи, які отримали право на пенсію раніше зазначеного віку (наприклад, за вислугою років, у звязку з зайнятістю на шкідливих чи важких роботах тощо), права на аліменти до досягнення загального пенсійного віку не набувають. До числа непрацездатних традиційно відносили інвалідів І, II та III груп. Після тривалих наукових дискусій у юридичній літературі та виходячи із судової практики інваліди III групи також визнані законодавцем непрацездатними. Суперечливість позицій щодо визнання чи невизнання інвалідів III групи непрацездатними була обумовлена відсутністю єдиної позиції фахівців щодо тлумачення понять "юридична непрацездатність" і "фактична непрацездатність".
Настання юридичної непрацездатності законодавець повязував з:
а) інвалідністю;
б) пенсійним віком, що обумовлював відсутність у особи обовязку працювати.
Фактична непрацездатність повязана із станом здоровя і полягає у відсутності у особи реальної можливості працювати. Звичайно, що поняття юридичної і фактичної непрацездатності в кожному конкретному випадку не завжди співпадають за змістом. На сьогодні відомі факти, коли відповідальні державні службовці, яким була встановлена II група інвалідності, сумлінно в