Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
орії". Це повторювали і його наступники. "Я люблю Францію… Люблю, не розрізняючи її величі і недоліків, того, що мені подобається, і того, з чим я погоджуюсь з болем у серці", говорив Ф. Бродель.
М. Блок і Л. Февр своєю боротьбою з позитивізмом розчистили шлях наступним поколінням істориків-анналістів. Нові покоління анналістів, дещо відмінні у своїй методології та сферах досліджень, але концептуально дотримуються тих канонів що розробили М. Блок і Л. Февр, внісши, додавши, і щось своє.
У післявоєнний період значно розширилась географія досліджень істориків-анналістів. І дійсно, у своїй праці Ф.Бродель вийшов далеко за межі Європи, це було спричинено тим, що вузькі географічні рамки не дозволяли виявити і прослідкувати такі явища, як наприклад, міграція, рівні економічного розвитку, розвиток техніки, поширення продуктів харчування та ін. Але на цьому поняття "глобальної історії" почало зникати, і поступово перевага стала надаватись локальним проблемам. Школа починає розвиватись у двох напрямках: по-перше, це інновації та розширення галузі досліджень, що висунули на перший план історичну антропологію, яка змінила собою економічну історію; по-друге, це переймання нового з-зовні, в основному в плані методології.
Однією із найважливіших ланок у ланцюгу методологічних трансформацій стала зміна поглядів на історичні факти, вони почали відігравати роль не статичної частини якоїсь події, а відібраним істориком елементом якогось явища, основною характеристикою якого є приналежність до ряду таких же фактів. Тобто фактом могли б бути, наприклад, статистичні дані, але уже у певній галузі, протягом певного періоду, що давали змогу детально простежити, порівнявши усі зміни, і дати детальну характеристику цьому процесу. Як наслідок, виникає так звана "серійна історія", що вивчала зміни, протягом певного, часу клімату, рослин, житла, одягу та ін. і це перетворилось в окремі галузі досліджень.
Третім покоління анналістів більша увага почала приділятись нематеріальній сфері, яка так само надавалась окремим аспектам життя людини. Це історія кохання, ставлення до смерті, хвороб та інших психологічних умов життя. Досить велика увага почала надаватись фольклору та свідомості людей.
Щодо вищезгаданої історичної антропології, що стала основним методологічним підходом до історії, то головним обєктом дослідження є людина, зокрема її історичні та етнічні типи, а не окремі історичні події та процеси. Для історичної антропології властиве цілісне розуміння суспільства як єдності економічної структури, соціальної організації та культури, тобто "всієї сукупності соціальних відносин". "Анналісти почали дивитись на минуле очима етнологів, разом з тим залишаючись істориками".
Внаслідок великій увазі, приділеній етносам, значна увага почала надаватись ментальності, і, як ми уже зазначали, психології. Це призвело до розширення кола наук про людину, які б дали змогу "поширити погляд історії не тільки на видиму частину "айсберга", а і на приховану від прямого спостереження його основну масу". Це значно розширило коло досліджуваних проблем та збільшило навантаження на дослідницьку роботу історика: "Бути істориком менталітету надзвичайно важко, не тільки тому, що такого роду дослідження вимагає вдумливості і винахідливості, а й через необхідність орієнтуватися в багатьох сусідніх науках."
І дійсно, третє покоління досить сильно розширило проблематику досліджень. У одній зі своїх статей Ж. Ле Гофф підняв питання політичної історії, що, по своїй суті, суперечить соціальній. Він хоча називає її "трупом, який потрібно добити", але віддає їй належне, визнаючи необхідність як історії "великих людей".
Ще Л. Февр і М. Блок на зміну розповідному історіописанню, яке слідувало історичним текстам і зосереджувалося на відновленні перебігу політичних подій, висунули принцип історія проблема. У Ж. Ле Гоффа основа різноманітних наукових інтересів полягає саме в дослідженні проблеми: яка була людина в далеку епоху історії, у чому таємниця її своєрідності, які відмінності між нами і нашими предками?
У своїй першій книзі "Інтелектуали у Середні віки" Ж. Ле Гофф дає нарис історії тих людей середньовічної епохи, які присвятили себе розумовій діяльності учених: ченців і кліриків, а потім і мирян, богословів і філософів, професорів університетів.Проте надалі він зосереджує свою увагу не стільки на освіченій еліті (хоча не перестає вивчати її творчість, бо через неї, власне, історик тільки й здатний вивчати Середньовіччя, епоху, коли більшість залишалася неписьменною), скільки на "людині повсякдення".Ця "пересічна людина", яка не знала латині і мешкала у стихії усної культури, сприймалась як "інша" і в ту епоху: вчені ставились до неї зверхньо і з підозрою, бо її звичаї і вірування (забобони), поведінка і зовнішній вигляд не відповідали стандартам еліти.Увагу історика спрямовано на розкриття того, що було спільного в Цезаря і останнього солдата в його легіонах, у святого Людовіка і селянина, який працював у його володіннях, у Колумба і матроса на його каравелах.
У центрі уваги Ж. Ле Гоффа масова свідомість, колективні уявлення, образ світу, що домінував у всьому суспільстві.Подібно до багатьох інших представників "Нової історичної науки", Ж. Ле Гофф історик ментальностей, не чітко сформульованих і не цілком усвідомлюваних (або зовсім не усвідомлюваних) манер мислити, часом позбавлених логіки розумових образів, я