Лекції з української та зарубіжної культури
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?.Федорова та ін.
Невдовзі ця політика була розповсюджена і на наукову інтелігенцію: в 1997-1951 рр. відбулися так звані "дискусії" з історії філософії, біології (сесія "ВАСХНИЛ", яка призвела до монополізації в біологічній науці поглядів псевдо-вченого Т.Лисенко та його оточення), фізіології, політекономії, мовознавству. В останніх двох дискусіях особисто взяв участь Сталін. Вченим інкримінувалося послаблення партійності в науці, розрив з практикою, були обявлені буржуазними, ворожими і розгромлені генетика та кібернетика. Репресій зазнало багато визначних вчених.
В літературі всебічно розглядалася проблема типового, під яким малося на увазі не те, що переважає в житті, а те, чому, згідно бажанню партійного керівництва, має належати майбутнє. В кіно, внаслідок суворої ідеологічної цензури, наступив так званий період "малокартиння": в 1952 р. всі кіностудії країни випустили тільки 24 повнометражні кінофільми, при чому переважали фільми-біографії, фільми-вистави та патріотичні картини ("Костянтин Заслонов", "Рядовий Олександр Матросов", "Подвиг розвідника", "Повість про справжню людину" Олександра Столпера (1948), "Молода гвардія" С.Герасимова (1948) тощо). Антиамериканську спрямованість в дусі "холодної війни" мала більшість театральних вистав.
А на Заході в цей час володарем кіноглядача були режисери італійського неореалізму Лукіно Вісконті, Роберто Росселіні, Вітторіо де Сіка, Де Сантіс, сценарист та теоретик кіно Чезаре Дзаваттіні, які знімали чудові фільми про війну, післявоєнне влаштування Італії, були сповнені гумору, оптимізму, гуманності.
Політика політичного пресингу та репресій була розповсюджена і на Україну. З 1946 р., в рамках загальносоюзного ідеологічного наступу проти інтелігенції, в Україні комуністична партія розпочала широкомасштабну акцію цькування українських діячів культури під гаслом чергової боротьби з "українським буржуазним націоналізмом". Серед них були відомі українські письменники та поети Максим Рильський, Юрій Яновський, Володимир Сосюра (в 1951 р. в газеті "Правда" було піддано жорстокому розгрому його вірш "Любіть Україну", написаний ще під час війни у 1944 р., а автора примусили написати принизливе каяття; три роки перед тим, в 1948 р., за збірку віршів "Щоб сади шуміли", де було цей вірш передруковано, Сосюра отримав Сталінську премію), Андрій Малишко, літературознавці Олександр Білецький, Олександр Дорошкевич, визначний кінорежисер та драматург Олександр Довженко (за сценарій кінофільму "Україна в огні"), композитор Кость Данькевич (за оперу "Богдан Хмельницький").
У серпні 1947 р. була ухвалена постанова ЦК КП(б)У про загрозу українського буржуазного націоналізму, засуджені "Історія України" під ред. М.Петровського 1943 р. видання, "Нариси історії української літератури" за ред. Маслова та Кирилюка 1945 р. видання, журнали "Вітчизна" та "Перець", М.Рильський за твори "Мандрівка в молодість", "Київські октави", передмову до першого тому "Поезій", Ю.Яновський за роман "Жива вода", І.Сенченко за повість "Його покоління", В.Сосюра за вірш "Любіть Україну", О.Довженко за кіносценарій "Україна в огні", композитори Кость Данькевич за оперу "Богдан Хмельницький", Герман Жуковський за оперу "Від усього серця".
Заходи сталінського режиму були спрямовані на денаціоналізацію культурно-ідеологічних процесів, викорінення національної свідомості і заміну її "інтернаціональним комуністичним світоглядом", недвозначно забарвленим великодержавним російським шовінізмом. Звужувалася сфера вживання української мови, вона повністю витіснялася з наукового обігу. Зменшувалася кількість українських шкіл, викладання у вузах переводилося на російську мову. О.Субтельний писав, що "це був похоронний дзвін по скромному повоєнному ренесансу української культури".
Поряд з українською інтелігенцією, з 1948 року чергова хвиля репресій була поширена на єврейську інтелігенцію, яку звинувачували у сіонізмі, космополітизмі, плазуванні перед капіталістичним Заходом, буржуазним способом життя тощо. Сфабриковано процес Єврейського антифашистського комітету (ЄАК), за яким було заарештовано і розстріляно 24 діяча єврейської культури, 18 з них - з України. Серед репресованих - засновник єврейської радянської поезії Давид Гофштейн, автор багатьох перекладів з Шевченка, Франка, Л.Українки, Рильського, Тичини, Сосюри, а також Ірма Друкер, Ноте Лурє, Мойсей Альтман. Голова АЄК відомий актор і режисер Соломон Міхоелс (Вовсі) загинув в 1948 р. у Мінську при загадкових обставинах. У квітні 1953 р. Л.Берія у листі Г.Маленкову поклав відповідальність за це на колишнього міністра держбезпеки В.Абакумова, який після свого арешту визнав, що виконував пряму сталінську директиву. Цькувалися україномовні письменники та літературознавці єврейського походження Леонід Первомайський, Ілля Стебун (Абрам Кацнельсон), Євген Адельгейм, Леонід Санов (Смульсон), Олександр Борщагівський та ін. Все це дає підстави говорити про державний антисемітизм, який існував в цей час в Радянському Союзі.
2. Неоднозначний стан української культури під час "хрущовської відлиги".
Смерть Сталіна та розвінчання культу його особи поклали початок новому етапу в культурному розвитку всіх народів СРСР, який отримав назву "відлиги" (за повістю Іллі Еренбурга "Оттепель",1954). Відкривалися десятки нових літературних журналів, театрів, пере