Культура мезоліту та неоліту
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?спільства. Важливу роль у цьому відігравало усвідомлення членами колективів їх особливості в сукупності господарських традицій, у мові, звичаях, нормах поведінки тощо.
Можна припустити існування великих етнічних обєднань, що говорили па мовах, близьких до сучасних. Пристосування до специфічних особливостей середовища існування лежить в основі етнічних обєднань і в пізніший час. Історія пізнього Неоліту напомнена прикладами гармонійного розвитку, переплетення і взаємного збагачення відносин і культур.
Початок обробки металів припадає на VIII тис. до н.е. Перехід від камяних знарядь до металевих, і відповідно, до землеробства мав колосальне значення в історії людського суспільства. Археологічні матеріали свідчать, що для виготовлення знарядь і зброї людина, насамперед, стала уживати мідь, хоча золото вона, очевидно, знала ще раніш.
Важливим нововведенням у землеробстві стало застосування плуга, із Ним повязаний і інший важливий винахід упряж для тварин, зокрема, для биків. Потреба у переміщенні значних обсягів продовольства викликала до життя колісний візок. На колісних візках у Шумері їздили вже в 3500 р. до н.е., а в Північній Сирії, можливо, ще раніше. До 3000 р. до н.е. вони були поширені в Месопотамії, Еламі та Сирії, досягли до 2500 р. до н. е. берегів Інду, однак у Єгипті залишалися невідомими дуже тривалий час.
З початком виробництва їжі формується штучне, рукотворне середовище існування людини, розміри якого неухильно збільшувалися. Перехід в епоху неоліту до виробляючих, інтенсивних форм господарства сприяв поглибленню пізнання навколишньої природи, посилював потребу в узагальненнях існуючих понять, призводив до появи уявлень про світобудову загалом.
Людина як і раніше відчуває себе частиною природного організму. Однак світ і людина поступово починають мінятися місцями в цій взаємодії: тепер уже людина свідомо акцентує увагу на активній ролі не природи, а на своїй, не характеристики природних процесів переносяться на колектив людей (кровно родинну общину й племя), а навпаки, відносини усередині громади переносяться на природу, і вона починає осмислюватися за образом і подобою людського общинно-родового організму.
У неоліті, вочевидь, уже зявилося відчуття наявності деяких загальних звязків і закономірностей у навколишньому світі. Ця обставина виразилася, наприклад, у перевазі геометричних абстракцій в образотворчій передачі людей, тварин, рослин. Замість безладного накопичення магічних малюнків тварин і людей головне місце у зображенні посів абстрактний орнамент.
Однією з основ світогляду неоліту було відчуття приналежності до певної території. У звязку з цим у людини виникає уявлення про безпечний, зрозумілий для неї, упорядкований простір, що позначається як космос. Його центр місце народження світу, збігається з місцем поселення. Людина сприймається як його складова. Виникає принцип зіставлення різних форм життя за ознакою їх віддаленості чи наближеності до центру, а разом із тим і до людини.
Створення точки відліку якостей дозволило вибудувати ієрархію життєвих цінностей. Людина починає конструювати сюжет розповідь про походження і функціонування фрагментів світобудови. До числа найбільш давніх належать описи створення світу космогенез. Його суть у перетворенні хаосу, як невпорядкованості і дисгармонії, у космос, у всьому розмаїтті способів його існування: небо і земля, темрява й світло, діл і вода, аж до людини і її знарядь. Головна роль у цьому, звичайно, належить деміургу творцю, в якому вгадується ідеальний варіант людини.
Зі збільшенням персонажів, які беруть участь у моделюванні космосу, дублером деміурга стає культурний герой, що вважався часто засновником роду. Варіаціями основного космогонічного сюжету можна вважати астральні міфи, які розповідають про походження світил; антропо- і теогонічні міфи про походження людини і богів; етіологічні, що пояснюють принципи соціального й природного устрою; календарні присвячені змінам пір року; есхатологічні про кінець світу. Всесвіт набував вигляду символічної системи, яка пояснює основні характеристики життя і слугує свого роду наочним посібником для класифікації.
Найбільш популярним варіантом моделі космосу в неоліті було світове дерево . Аналогом світового дерева могло слугувати тіло людини або тварини, ріка, гора тощо. І міфологічні моделі, і міфологічні сюжети були складовою ритуалів, покликаних підтримувати світовий порядок. Своєрідною ритуальною дією можна вважати і виробничі акти.
Виходячи з того, що свій світ кращий зі світів, створення речей сприймалося як відтворення давнього, а виходить, досконалого оригіналу. Творець речей, повторюючи своїх попередників, дотримувався канону сталих норм і правил творення. Самі ж речі набували статусу носія актуальної суспільної інформації.
Для палеоліту можна було розглядати хід розвитку мистецтва як загальний, такий, що має приблизно однаковий характер для різних областей земної кулі. Тепер у мистецтві проявилися яскраві локальні особливості. Творчість людей у районах із розвиненим землеробством була повязана з новими формами виробництва, на відміну від північних лісових областей, де головним залишалося полювання і зберігалися давні традиції наскального мистецтва.
Культуру неоліту пронизує ритм: величезного значення набувають музика, час і простір звуку. Найбільш характерним проявом цієї ритмічності просторово-часової основи к?/p>