Кримінологія
Вопросы - Криминалистика и криминология
Другие вопросы по предмету Криминалистика и криминология
ше мотив суспільно небезпечної поведінки. Це тягне за собою заперечення хуліганства як самостійного складу злочину, тобто вилучення його з переліку злочинів. Хуліганські спонукання можна немовби враховувати як обтяжуючу обставину будь-яких суспільно небезпечних дій, вчинених внаслідок цих мотивів.
Уявляється, що подібна позиція є помилковою. Вона не враховує соціальної цінності такого блага, як громадській порядок, для захисту якого встановлена відповідальність за хуліганство, ігнорує багатолітній досвід боротьби з посяганням на його за допомогою кримінально-правових засобів. Крім того, хуліганство є точним юридичним поняттям, що відрізняється від суміжних складів злочинів низкою специфічних об'єктивних і суб'єктивних ознак. Це, безумовно, складний з позиції законодавчої техніки, але самостійний склад, вилучення якого із Кримінального кодексу негативно відобразиться на протидії хуліганам і хуліганству.
Хуліганство було одним із поширених злочинів за часів існування Радянського Союзу. В середині 60-х років минулого століття воно складало більше третини у структурі всієї злочинності. Потім почалось падіння його рівня. В період з 1972 по 1993 р. частка хуліганства в загальній масі злочинності становила 9,8%. В останні роки вона коливається в межах 4%.
Насторожує озброєність хуліганів у момент вчинення злочину (холодною або вогнепальною зброєю). Відмічається високий ступінь рецидиву хуліганства: приблизно половина засуджених після звільнення вчиняють новий злочин. Не можна відкидати і високий рівень латентності цього злочину. За вибірковими даними, більше половини потерпілих від хуліганських посягань не повідомляли правоохоронним органам про те, що з ними трапилося.
Статистика свідчить, що зараз поширення хуліганства в містах і сільських населених пунктах має неістотні відмінності порівняно з попередніми роками, коли з хуліганством частіше зустрічалися передусім у містах.
Вивчення демографічних даних про хуліганів показує, що домінуючу роль серед них грають чоловіки, однак питома вага жінок протягом останніх двадцяти років зросла з 2,8% до 5,9%. Майже половина хуліганських посягань вчиняється особами у віці від 14 до 24 років. Хуліганам даної вікової групи властивий потяг об'єднуватися в групи для реалізації своїх хуліганських намірів.
Розподіл осіб, які вчинили хуліганство, за загальноосвітнім рівнем такий: особи із середньою і неповною середньою освітою 86,4%, з вищою і незакінченою вищою 13,6%.
Як правило, хуліганські дії вчиняються у нетверезому стані (більш ніж 90%). За даними вибіркових досліджень, 15% винних у хуліганстві страждали на психічні захворювання (хронічний алкоголізм, психопатичні аномалії, десоціалізація).
З хуліганських мотивів вчиняється значна кількість вбивств і умисних тілесних ушкоджень. Тому КК України спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство за наявності такої обтяжуючої обставини, як вбивство з хуліганських мотивів (п.2 ч.2 ст. 115). Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 296 КК, та залежно від наслідків ушкодження відповідною частиною ст. 121 КК.
Морально-психологічні якості хулігана характеризуються зневагою до суспільства і порядку, встановленого в ньому, побутовою розбещенністью, невитриманістю, домінуванням духовно збіднених, соціально збочених потреб, порушенням рівноваги між різними видами потреб і засобами їх задоволення.
Хуліган як тип особи глибоко негативний, йому притаманні егоїзм, кичливість своїм зухвальством, неповага до людей. Саме ці якості роблять особу хулігана непередбаченою в його діях, криміногенно небезпечною. Ніхто із оточуючих не застрахований від спонтанних хуліганських посягань. У відповідь на справедливе зауваження він може образити людину, проявити жорстокість, грубу силу, продемонструвати ворожість та іншими засобами довести свою правоту, задовольнити потребу в самоствердженні.
Хулігани характеризуються явною антигромадською установкою. В кримінологічній літературі, залежно від глибини і стійкості антигромадської установки осіб, які вчинили хуліганські дії, їх поділяють на дві групи:
- особи зі стійкою хуліганською установкою;
- особи із ситуативною хуліганською установкою, що призводить до хуліганських дій лише при виникненні конфліктної ситуації.
У свою чергу, залежно від наявності або відсутності стану сп'яніння в момент вчинення злочину, тобто залежно від механізму прояву установки, обидві названі групи поділяються ще на дві підгрупи:
- особи, в яких стан сп'яніння є необхідною умовою прояву хуліганської установки (стійкої або ситуативної);
- особи, в яких хуліганська установка проявляється незалежно від стану сп'яніння.
Все це накладає відбиток на мотивацію поведінки хуліганів. Мотивація це не конкретний мотив, а така тенденція, що прагне проявити себе в поведінці індивіда; це сукупність тривалих психологічних станів, якими визначається поведінка людини в цілому. В процесі мотивацій хуліганських посягань відбуваються визрівання і оформлення конкретного мотиву, а після цього і реалізація його у фактичних злочинних діях.
Ураховуючи специфіку хуліганських дій, їх мотивацію можна поділити на три основні види: анархічно-индивідуалістична мотивація, егоїстична мотивація, насильницька мотивація. Для першої характерні такі риси, як протиставлення хуліганом своєї поведінки громадському порядку, правилам людського спів?/p>