Криміналістична ідентифікація
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
що обєкт належить до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності подібність (віднесення обєкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду обєктів).
Встановлення конкретної тотожності має більш важливе значення для слідства, ніж встановлення групової належності. Проте не слід недооцінювати й групову ідентифікацію.
Значення встановлення групової належності полягає в такому:
1) встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до встановлення конкретної тотожності;
2) встановлення групової належності дозволяє виключити групу обєктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виключення деяких версій у справі й тим самим звужує коло пошуків потрібного обєкта.
Групова ідентифікація має місце тоді, коли необхідно ідентифікувати матеріали і речовини. У цьому випадку мова йде про збіг властивостей порівнюваних обєктів, які належать до певної групи, що і буде ототожнюваним обєктом.
Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і дослідження може обмежуватися тільки встановленням групової належності. Частіше за все індивідуальна ідентифiкація буває неможлива через недостатньо повне відображення ознак обєкта.
У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи залежить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зовнішньої будови обєктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газоподібні речовини) або вони не відобразились як слід, то провадиться тільки групова ідентифікація.
Висновок про належність до групи має тим більше значення, чим менш чисельна група, до якої належить обєкт.
При ідентифікації є два види обєктів: ідентифіковані (відображувані) та ідентифікуючі (відображуючі). Ідентифікованим називається обєкт, встановлення тотожності якого є завданням даного дослідження. Ідентифікуючими називаються обєкти, за допомогою яких встановлюють тотожність чи групову належність. Ідентифікуючі обєкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікованих обєктів.
Для вирішення питання про тотожність або відмінність користуються ідентифікуючими обєктами. Наприклад, для того, щоб вирішити питання, чи залишені сліди ніг, виявлені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взуттям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується дане питання. Взуття це ідентифікований обєкт, а слід взуття (зліпок) це ідентифікуючий обєкт.
Ідентифікуючі обєкти поділяються на дві групи.
Перша група це обєкти, що за припущенням слідчого відображають ознаки ідентифікованого обєкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь злому тощо, які виявлені на місці події.
Друга група це обєкти, походження яких від певного обєкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі обєкти називаються зразками. Залежно від характеру даної ідентифікації й властивостей інших ідентифікуючих обєктів до зразків предявляються ті або інші вимоги. Загальною і найважливішою вимогою є безсумнівність походження зразків. Зразки, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або експериментальні
ПОНЯТТЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ІДЕНТИФІКАЦІЙНИХ ОЗНАК
У процесі ідентифікації одиничний обєкт виокремлюють з безлічі подібних на основі ідентифікаційних ознак властивостей обєкта, які відповідають певним вимогам (за М. Селівановим). У літературі поняття "ознака" часто трактують як властивість і навпаки. У кримінальній ідентифікації ознакою доцільніше вважати зовнішню будову предмета, його просторові межі, геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, обєм, розміщення та співвідношення сторін, частин і точок, борозенок, валиків, заглиблень, опуклостей.
Ознака характеризує зовнішні якості обєкта, а властивість внутрішні: фізичну природу, стан, структуру (кристалічну, аморфну), твердість, питому вагу, електропровідність та ін. Усі частини обєкта мають однакові властивості, які зберігаються в разі його поділу. Наприклад, після поділу на частини шматок металу втрачає зовнішні ознаки, але кожна його частина зберігає внутрішні властивості. Отже, ознака не може ділитися, а властивість може.
Ознака вважається ідентифікаційною, якщо відповідає таким вимогам:
відображена в засобі ідентифікації; щоб стати ідентифікаційними, ознаки та властивості ідентифікованого обєкта мають бути відображені у засобі ідентифікації, бо тільки за допомогою останнього встановлюється їх тотожність;
є відхиленням від типового утворення, має характерну особливість, яка рідко зустрічається; функцію ідентифікаційної ознаки можуть виконувати лише специфічні ознаки, такі, що відхиляються від типових. Що своєрідніші вони, то вища їх ідентифікаційна значущість. Наприклад, досліджуючи почерк виконавця, експерт звертає увагу на письмові знаки, які відрізняються від загальноприйнятих форм, тобто є специфічними, своєрідними;
відносно стійка; стійкість ідентифікаційної ознаки дуже важлива її характеристика. Якщо властивість або ознака нестійка, її не можна вважати ідентифікаційною й використовувати як таку. Критерієм відносної стійкості ознаки може бути її незначна змінюваність у часі протягом ідентифікаційного періоду, закономірна повторюваність її відображень на засобі ідентифікації;
незалежна; іноді ідентифікаційні ознаки