Криза легітимності влади та шляхи її подолання.
Информация - Политология
Другие материалы по предмету Политология
, насадження правової культури. Розвиток у населення почуття справедливості, почуття законного, тобто того, що обґрунтовано називають почуттям права. Піднесення національного духу, формування почуття національної, державної вартості, значущості, патріотизму. Задоволення соціально-економічних потреб населення. Але все ж таки зупинити або позбавитися кризи легітимності досить важко і не завжди вдається. Тому ця проблема відноситься до розряду тих, яких простіше запобігти, аніж припинити, коли вони вже почалися. Історія та сучасність. Щоб точніше зрозуміти сутність будь-якого питання, треба не тільки розглянути його теоретичні аспекти, а й заглибитись в практику, зробити екскурс в історію, проаналізувати сучасну ситуацію тощо. Отже, спробуємо згадати, коли, в які часи ми могли спостерігати кризи довіри до влади, кризи легітимності? Найяскравішим прикладом кризи легітимності і її подолання в давньоруській історії були так звані часи смути. Так називають в літературі початок XVII сторіччя, повний суспільних потрясінь. Послідовність подій є такою: після смерті царя Івана Грозного на престолі залишається його бездітний син Федір Іванович, а в місті Угличі підростає ще один син Грозного – Дмитро. Але малого царевича вбивають, незабаром помирає і Федір Іванович. Поголоска приписує ці вбивства Борису Годунову – брату жінки царя. Він же усуває всіх можливих претендентів на престол – родичів царя – ще до смерті законного правителя. В результаті Борис виявляється єдиним претендентом на царство, і, як можно було очікувати, царем. Але громадська думка, яка впевнена в незаконності його царювання, охоче підтримує самозванця Григорія Отрепьєва, який видає себе за дивом врятованого Дмитра. Самозванець встановлює свою владу в Москві, але ненадовго, бо його вбивають в результаті змови. І яку б форму потім не приймала верховна влада в ході Смути, обов`язково знаходився хто-небудь, хто заперечував би її законність, і мав при цьому народну підтримку. Всі ці зміни володарів ускладнювались селянськими повстаннями, необхідністю боротьби з польськими військами, голодом. Тобто ми можемо побачити майже усі прояви кризи легітимності. Закічилась Смута обранням на царство Михайла Романова. Всі верстви суспільства були одностайними у виборі форми правління та кандидатури. Чому ж криза легітимності на Русі завершилась саме з воцарінням Михайла Романова, а не, скажімо, Василя Шуйського, не менш знатного, і навіть більш популярного й досвіченого державного діяча? Це пов`язано з двома існувавшими в руському середньовіччі концепціями влади. Перша концепція грунтувалась на уявленнях про владу як про якусь самостійну сутність. В такому випадку особа правителя була важливою не сама по собі, а як та, яка повинна відповідати високому сакральному статусу посади. Тому критерієм легітимності в цій концепції виступає виконання носієм влади Божествених заповідей. Головні прояви цього – православність правителя (а отже і милосердя, побудова храмів, виконання обрядів) і його висока моральність. Характерна риса такого правителя – рада зі знатними і знаючими людьми. Збіг думок правителя і, скажімо, Земського собору, є важливою умовою визнання його легітимним. Друга концепція влади була ґрунтована на уявленнях про сакральність природних якостей правителя. Влада ж виступає тільки як його функція. Особа правителя здобуває сакральні риси сама по собі. Критерієм легітимності в цьому випадку виступає спадкове право на владу, тобто в умовах руського середньовіччя – народження в царській родині і отримання благословення на престол від батька-царя. Тому так довго і продовжувалася криза легітимності на початку XVII сторіччя, бо всі кандидати на престол мали недоліки або з точки зору одного критерія легітимності, або іншого. А легітимність Михайла Романова підтверджувалась з двох боків. Апологетичні історичні твори стверджують, що його батько був названий помираючим Федором Івановичем в якості свого спадкоємця на престолі. В той же час він відповідав вимогам безсумнівної православності і високої моральності. Так одна фігура задовольнила вимоги двох різних критеріїв легітимності, сприяла встановленню згоди в суспільстві і ліквідації кризи легітимності. Цей історичний приклад говорить про те, що кризи легітимності можна подолати і довготривала згода суспільства по відношенню до владних інститутів можлива. І все це повинно досягатися не насильством, а врахуванням різних позицій та інтересів основних вертсв суспільства. Але перейдемо до більш наближених до нашого часу прикладів. У вступі ми вже згадували революції 1917 року як наслідок втрати династією Романових (а особливо її останнім представником Миколою II) легітимності та народного визнання. На початку XX століття віра суспільства в святість, непогрішність та богообраність царської влади значно похитнулася. Причинами цього були і деякі непопулярні кроки царського уряду, і виснажлива війна, яка затягнулася, і економічні чинники, і навіть сама особа Миколая ІІ особливого авторитету у населення не мала. Тобто існували усі підстави для наростання та розвитку кризи легітимності. Цар не зміг подолати або зменшити прояви цієї кризи, і це стало однією з причин руйнації інституту монархії, знищення царської сім`ї, і приходу нової влади – на той час легітимної та авторитетної. Ящо навести приклад з історії Радянського Союзу, то кризою легітимності (далеко не першою, звичайно) даного режиму ми можемо назвати часи, які передували р