Косовська проблема в міжнародних відносинах
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
вництва сусідньої Албанії. І на початку подій в Косово, і пізніше, албанська опозиція виступала за створення етнічно чистого краю з метою пізнішого проголошення республіки в складі югославської федерації. В перспективі, користуючись формальним правом на самовизначення аж до відокремлення, яке існувало відповідно до Конституції СФРЮ, республіка могла відокремитись від Югославії. В такий спосіб задумана албанська республіка з частинами Македонії та Чорногорії, населена переважно албанцями, нараховувала б до 2 мільйони жителів.
Антидержавні виступи албанського населення Косово, які розпочалися в 1981 році мали під собою національне підгрунтя. Після придушення відкритих виступів на початку 80-х років, опозиція в Косово почала проводити політику витіснення мешкаючих там представників інших національностей. Наслідком цього тиску на не албанське населення став виїзд з Косово 22 тис. 307 сербів та чорногорців за час з кінця 1981 року до лютого 1987 року. [4]
Масова міграція працездатного населення з Косово змусила Союзне Виконавче Віче (уряд) СФРЮ в грудні 1987 року прийняти спеціальну федеральну програму припинення виїзду сербів та чорногорців з Косово. Для захисту не албанського населення на початку 1982 року до Косово було введено спеціальний загін міліції та служби безпеки чисельністю до 1000 чоловік.
Напруженість у Косово та зміни в політичній ситуації першої половини 80-х років підштовхнули керівництво Сербії до нової постановки питання про конституцію цієї республіки як держави. В даному випадку специфічність становища Сербії полягала в тому, що вона єдина з усіх республік СФРЮ мала у своєму складі два автономні краї Косово та Воєводину.
За конституцією СФРЮ і Сербія, і автономні краї були субєктами федерації, що робило вельми незалежними крайооові керівництва. Подібне становище в республіці завжди сприймалося негативно. Краї ж, в свою чергу, весь час намагалися якомога далі відійти від опіки республіки.
Недовіра та напруженість у відношеннях між керівництвами республіки та країв почали переростати в політичну боротьбу, яка нагадувала боротьбу незалежних політичних структур. З іншого боку Сербія певний час не хотіла ліквідувати автономію Косово та Воєводини з огляду на те, що представники цих країв входили до складу президії СФРЮ двома своїми голосами.
Таким чином нестабільна ситуація в Косово все далі погіршувалась та загострювалась. Опозиція вимагає для краю статусу повноправної республіки. Белградський уряд відповів на це чотири рази вводячи надзвичайний стан. Майже кожен третій албанець принаймні один раз затримувався міліцією чи силами безпеки. Це призвело до різкого збільшення виїзду албанців з косово до македонії.
Албанізація краю, яка відбувалася завдяки виїзду сербського та чорногорського населення і зростання народжуваності, з великою тривогою сприймається в Сербії, оскільки край вважається колискою сербської цивілізації. До сьогодні відзначається день битви на Косовому полі 1389 року, коли сербські та чорногорські війська зазнали жорстокої поразки від турків, і започаткували турецьке ярмо, яке тривало кілька століть.
Погіршення ситуації з правами косівських албанців повзано з діяльністю С. Мілошевича, який з січня 1986 року зайняв посаду голови союзу комуністів Сербії. В 1986 році, коли був опублікований Меморандум академії наук та мистецтв Сербії переважна більшість керівництва засудила цей документ, С. Мілошевич своїм підкресленим мовчанням фактично продемонстрував, що поділяє висловлені в цьому документі ідеї про пригнічення сербського населення з боку косовських албанців. В1987 році з ініціативи Слободана Мілошевича були прийняті поправки до Конституції Сербії, які значно обмежували права автономій. Ці засоби були одностайно підтримані населенням Сербії та Чорногорії. В 1988 році за сприянням Мілошевича в Сербії був створений комітет захисту косівських сербів та чорногорців. У 1989 році Мілошевич раптово став одним з найпопулярніших політиків у Сербії, виголосивши слова, перероблені народом у гасло: Ніхто не має право бити сербів! [4] Такими словами Мілошевич зупиниі міліцію, що почала боротьбу проти безпорядків на Косовому полі. Нахвилі своєї популярності, здобутої у боротьбі за права косовських сербів, Мілошевич у травні 1989 року стає лідером Сербії. В березні 1989 року вміло підібраний ним керівний склад представницьких органів Косово та Воєводини висловився за повернення ключових функцій автономії сербському керівництву. Таким чином автономія Косово та Воєводини була зведена нанівець шляхом введення в цих краях прямого правління Сербії, що було затверджено відповідними поправками до конституції.
У відповідь на такі дії сербського керівництва влітку 1990 року косовська опозиція, яка мала більшість в Скупщині Косово, проголосила край самостійною республікою в складі СФРЮ. Одразу після цього представницькі органи Косово поставлено під пряму юрисдикцію сербського уряду. Засоби масової інформації та навчальні заклади взято під суворий контроль, проведено чистку кадрів, внаслідок якої багато албанців втратили робочі місця, що в умовах масового безробіття суттєво загострило ситуацію. Становище у краї ускладнюється тим, що тут розселяли сербських біженців з Хорватії, та Боснії та Герцеговини. Влютому 1991 року з приводу конституційного статусу Косово відбулося спеціальне засідання Конституційного суду СФРЮ, який виніс рішення залишити статус краю без змін. З 1990 року понад 400 тисяч албанців пере