Конституційний лад та політико-правові реалії радянської України
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Державна митна служба України
Академія митної служби України
Реферат
з дисципліни:
Історія держави і права України
На тему:
Конституційний лад та політико-правові реалії радянської України
Дніпропетровськ 2002
Зміст
конституція держава правовий система
Вступ
1.Характеристика конституції 1919р.
2.Конституція 1929р.
3.Конституція 1937р.
4.Конституція 1978р.
5.Проект конституції 1991р.
Висновки
Вступ
Прийняття Конституції України наприкінці червня 1996р. стало політичною подією величезного значення. Адже це перша в багатовіковій історії українського народу Конституція української суверенної й незалежної держави.
Наявність Конституції одна з головних ознак, з якої судять, наскільки розвинута певна держава і наскільки розвинута її правова система.
Для найкращого розуміння сучасної правової системи України та конституційного ладу нашої держави потрібно розглянути всі стадії розвитку конституційного права і самої конституції зокрема.
1.Характеристика конституції 1919р.
Після довгої боротьби за владу наприкінці 1919р. білогвардійці, війська інтервентів і сили внутрішньої опозиції зазнали поразки. Розпочалося відновлення в Україні диктатури пролетаріату. Пленум РКП(б), який відбувся 29 листопада 1919р., прийняв резолюцію „Про Радянську владу на Україні”, в якій були накреслені завдання диктатури пролетаріату в республіці.
Відновлення радянської влади наприкінці 1919 на початку 1920р. здійснювалося у формі ревкомів як у центрі, так і на місцях.
Наприкінці 1918 на початку 1919р. отримали розвиток такі форми звязків між радянськими республіками, які утворилися ще наприкінці 1917 на початку 1918р. вони визначалися такими принципами: тотожність суспільно-економічного і політичного ладу, керівна роль ЦК комуністичної партії на території радянських республік, що забезпечило у будівництві федерації особливе становище РСФРР.
Керуючись вказівками ЦК РКП(б), Тимчасовий робітничо-селянський уряд УСРР в декларації від 26 січня 1919р. заявив, що міцний звязок з усіма радянськими республіками є умовою торжества радянської влади в Україні. Головним виразником тенденції до обєднання, провідною силою цього процесу виступали більшовики, які привносили у пролетарські маси дух класової інтернаціональної солідарності, який згуртовував їх на загальній політичній платформі радянської влади і боротьби за соціалізм.
Для того, щоб забезпечити єдність командування Червоною армією України збройними силами РСФРР, уряд УСРР вирішив направити постійного представника командування української Червоної армії до ставки головнокомандуючого збройними силами РСФРР.
Велика увага приділялася встановленню єдності в управлінні транспортом. Значні кроки були зроблені в напрямку обєднання фінансів.
На початку 1919р. склалася і така ознака тогочасного „федеративного характеру” відносин між республіками, як спільність громадянства.
6 березня 1919р. у Харкові почав роботу ІІІ Всеукраїнський зїзд Рад. На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затверджено проект першої Конституції Радянської України. В обговоренні взяли представники трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів та лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю 21 п.а), де встановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою одержання прибутків, позбавляються виробничого права. Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на зїзді більшовицькою партією.
Так, на цьому зїзді було прийнято резолюцію „Про Українську Радянську Конституцію”. Остаточно ж редагування тексту відбулося на засіданні Центрального виконкому УСРР 14 березня 1919 рокую це число вважалося радянською історичною наукою датою появи першої української Конституції взагалі. Цим самим ніби перекреслювалася вся багатовікова традиція пошуку української державності. Це не дивно, бо більшовики всерйоз вважали, що історія дійсно починається з них, а все, що було раніше лише підготовка до „нової ери”.
Така категорія, як „народ”, власне відсутня в законотворчості першого етапу становлення і розвитку радянської влади. Класова ідеологія звертає увагу на експлуататорів та експлуатованих; в кращому випадку тут йдеться про „працюючий і експлуатований народ”, а не про націю. Конституція УСРР, як і інші радянські закони того часу, була розрахована на пролетаріат; і не на конкретних живих робітників, а на „пролетаріат взагалі”, без національних, вікових і статевих ознак. Від імені такого пролетаріату більшовицькі лідери (які самі, а тим більше апаратники, за рідкісним винятком, аж ніяк не були робітниками за походженням) вершили розправу над конкретними трудящими у випадку відмови працювати на „світле майбутнє”. Зміст першої радянської Конституції цілком підтверджує ці висновки. Перша стаття зазначає: ”Українська Соціалістична Радянська Республіка є організація диктатури працюючих і експлуатованих мас пролетаріату і біднішого селянства для перемоги над їх віковими гнобителями й експлуататорами капіталістами й поміщиками”. Більшість положень Конституції і була присвячена обґрунтуванню диктатур?/p>