Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс
Информация - Сельское хозяйство
Другие материалы по предмету Сельское хозяйство
вими підприємствами у 80-ті роки почали інтенсивно розвиватися такі господарські агропромислові формування, як агрофірми - результат поглиблення інтеграційних процесів у низовій ланці агропромислового виробництва. Між агропромисловими підприємствами й агрофірмами є багато спільного, але є й принципові відмінності. Спільне проявляється в том), що в даних господарських формуваннях виробництво комбіноване, будується на принципах безвідходності та передбачає поєднання виробництва сільськогосподарської продукції з її промисловою переробкою. Крім того, практика переконує, що організація агропромислових підприємств та агрофірм доцільна на базі великих аграрних підприємств, що мають потужний виробничий потенціал і кваліфіковані кадри.
Відмінність між ними полягає насамперед у тому, що в агропромислових підприємствах комбінування виробництва обмежується виробництвом продукції, її переробкою, пакуванням і зберіганням, тимчасом як агрофірмам, крім названих видів діяльності, притаманний і такий важливий елемент єдиного організаційно-технологічного комплексу, як реалізація сільськогосподарської продукції й промислових товарів із сільськогосподарської сировини через власну торговельну мережу.
Крім того, в агрофірмах виробництво нерідко є багатопрофільним і включає в себе низку різнорідних видів діяльності і переробки кількох видів сільськогосподарської продукції- рослинницької і тваринницької. В агрофірмах нерідко інтенсивно розвиваються промислові підсобні виробництва і промисли, не повязані з переробкою сільськогосподарської продукції (наприклад, виробництво цегли, склотари, мінеральної води, будівельних матеріалів, швейні цехи тощо).
У багатьох випадках агрофірми створюються на базі кількох аграрних і промислових переробних підприємств, які своєю діяльністю охоплюють весь цикл технології: виробництво продукції - зберігання - переробку - доведення її до споживача. За принципами організації даний вид агрофірм являє собою агропромислове обєднання, засновники якого зберігають право юридичної особи і свободу входження або виходу з нього.
Загальною тенденцією розвитку господарських агропромислових формувань на сучасному етапі є створення ними нових і розширення існуючих ланок ринкової інфраструктури, зокрема служб маркетингу, власної торговельної мережі. З цієї причини агропромислові підприємства набувають статусу агрофірм. Значення цієї тенденції істотне, оскільки такі підприємства позбавляються залежності не лише від переробних підприємств -монополістів, а й від торговельних монопольних структур. Цим самим вони створюють для себе сприятливіші ринкові передумови господарювання завдяки вільному вибору ринків збуту (споживачів), часу реалізації продукції, використанню для своєї вигоди сезонного коливання цін, більш повному врахуванню фактора дефіцитності й своєчасному коригуванню асортименту продукції відповідно до попиту на неї на споживчому ринку. Зазначені передумови можуть бути реалізовані в повну міру з подальшим розвитком і насиченням ринку продовольства, посиленням завдяки цьому конкуренції між агропромисловими товаровиробниками, формуванням ринкової інфраструктури і, насамперед, товарних бірж, набуттям досвід)- підприємливості, відпрацюванням взаємовигідних виробничих звязків з партнерським середовищем, особливо в сфері обігу товарів і капіталів.
До цих пір ми акцентували увагу на позитивних аспектах розвитку господарських агропромислових формувань. Проте є необхідність звернути увагу й на наступну обставину. В 90-ті роки в Україні відбувався процес бурхливого створення агрофірм, спричинений незадовільним станом економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими виробниками сировини і переробними підприємствами-монополістами, від чого потерпають, передусім, аграрні підприємства. В цих умовах переробні підприємства мають змогу більше впливати на встановлення договірних цін на сировину на свою користь. Втрачають аграрні підприємства, як відомо, и на тому, що не одержують економічної вигоди від реалізації кінцевого продукту переробними підприємствами. Все це штовхає сільськогосподарських товаровиробників на створення своїх переробних виробництв і розвиток власної торговельної мережі. Даний процес має як позитивні, так і негативні риси. Позитивні риси полягають у тому, що із збільшенням числа агрофірм створюється конкурентне середовище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, що змушуватиме переробні підприємства, нинішніх монополістів тісніше інтегруватися з постачальниками сировини на взаємній економічній вигоді. Негативні риси цього процесу проявляються, насамперед, у низькому технічному і технологічному рівні переробки продукції в багатьох аграрних підприємствах, оскільки побудовані ними малопотужні цехи не забезпечують глибини переробки, через що втрачаються цінні продукти (кістки, кров, кишковий тракт тощо). На таких виробництвах порівняно з великими підприємствами собівартість продукції вища, а її якість нижча, не завжди дотримуються при будівництві й функціонуванні переробних цехів екологічні вимоги. І нарешті, несе втрати і суспільство в цілому через недовикористання потужностей великих переробних підприємств.
Слід звернути увагу і на таку проблему. Реструктуризація КСП, що супроводжувалася створенням нових, нерідко відносно невеликих за розмірами організаційних форм господарювання на селі (селянських-фермерських господарств, ТОВ,