Комерційне телебачення України
Статья - Журналистика
Другие статьи по предмету Журналистика
на телерадіодіяльність, видано в Донецьку - 198, Києві - 96, Полтаві - 83, Херсоні -53, Кіровограді - 42, Дніпропетровську - 39. Найменше: у Рівному - 1, Севастополі - З, Чернігові - 7, Чернівцях - 9. Правда, 284 телерадіоорганізації, з числа зареєстрованих на той час, не вели мовлення.
Засновників згаданих ЗМІ можна поділити на такі групи: органи державної влади, профспілкові, громадські організації, промислові підприємства, науково-технічні установи, заклади культури, комерційні структури, приватні особи. Характерним є той факт, що ініціативу створення ефірно-кабельних, а ще більше кабельних мереж ТБ, найчастіше виявляють комерційні структури. Наприклад, лише у Києві та Київській області вони заснували 33 такі студії з 40 зареєстрованих.
Образ "альтернативного" телебачення першої хвилі можна уявити через детальніше ознайомлення з кількома провідними комерційними станціями. У столичному телеефірі 90-х років, окрім "ІСТУ", домінували ще три станції: "Тет-а-Тет", "Ютар", "Мегапол". Набір програм спочатку був стандартним: закордонні фільми, відео, музика, мультфільми, кілька рекламних роликів, - блок новин. Пізніше було започатковано й виробництво власних передач, здебільшого розважального характеру. Нині "Тет" одна з провідних комерційних столичних телекомпаній.
Київська телекомпанія "Мегапол" - характерний приклад становлення і трансформації комерційного ТБ. Була заснована 1988 року як госпрозрахункова студія, у 1989 перереєстрована у підприємство "Продюсер-Центр". Перші кошти студія заробила, знявши 8 документальних замовних фільмів. У квітні 1991 створено фірму "Мегапол", а 1 червня цього ж року, на 7 каналі відбулася премєра студії. З січня 1993 року компанія "Мегапол" змушена була піти з ефіру через серйозний прорахунок при закодуванні свого каналу та оголошенні на нього передплати.
Телевізійний ефір другої половини 90-х років можна вважати досить насиченим. У Києві, зокрема, реально діяли 10 телеканалів, на яких працювали 17 студій і компаній. Врахувати кількість супутникових каналів, які приймалися населенням, практично неможливо. Лідерами за частотою перегляду були студії: "Інтер" (59,7 %), "1+1" (54,4 %), "УТ-2" (40,8 %), "УТ-1" (36,6 %), ІСТУ (36 %) та супутникове телебачення "ГРТ", "РТР", "НТБ" (35,3 %). (Без врахування технічних особливостей місцевого прийому телесигналу.) Як бачимо, державні канали своєю популярністю значно поступалися комерційним.
Найпопулярнішими серед глядачів були художні фільми та телесеріали (67, 7 %), щоденні інформаційні програми (55 %), спортивні (25,2 %), музичні (23,2 %), аналітико-інформаційні (16,9 %) передачі. Помітно, що рекламні матеріали та блоки не ввійшли у цей перелік [2].
Нині в Україні зареєстровано близько 800 телеорганізацій державної, комунальної, приватної та змішаних форм власності. За видом мовлення - це ефірне, кабельне, супутникове, ефірно-кабельне та інше телебачення.
Телебачення переживало періоди перебудови, демонополізації, децентралізації і концентрації паралельно з іншими ЗМК. Якісь процеси на телебаченні через його специфіку проходили більш гостро, інші ж - більш ліберально, проте все, що відбувалося з телемовленням України, було нерозривно повязано з загальними процесами, які стосуються системи ЗМК у цілому.
Шотландський учений Б. Макнейр виділяє такі періоди в розвитку ЗМК у пострадянській період перетворень: 1986 -1990 роки він звязує з прийняттям Закону про ЗМІ; період з 1990 до серпня 1991 року він називає "золотим часом преси", аз 1991 року до сьогодні - посткризовим. Але існує й трохи інша позиція. Думки вчених Я. М. Засурського, І. Я. Засурського й Є.В. Яковлева сходяться на такій періодизації: з 1985 до 1990 року - період гласності; далі, приблизно, до 1993 або 1995 років - становлення ЗМІ як самостійного інституту. Потім починається період комерціалізації і концентрації ЗМІ [6, 7].
На нашу думку, в перехідному періоді вітчизняного телебачення можна виділити такі етапи реформування. Перший - виникнення альтернативних телекомпаній і студій паралельно з існуванням державних телеорганізацій. У цей час, разом з діяльністю агентства "Телерадіореклама" у структурі Держтелерадіо України, зявилося перше франконімецько-українське спільне підприємство "ІР-Киев" (1998), що монопольно розміщувало рекламу на державних телерадіоканалах. Другий - "перерозподіл" телевізійної власності: організаційна і програмно-змістова деструктуризація, коли разом з розпадом СРСР автоматично руйнується система Держтелерадіо СРСР і Центрального телебачення, що після проголошення незалежності України спонукало до виокремлення Держтелерадіо України. Найважливішим процесом цього періоду можна назвати унікальну можливість для державних компаній відкрито чи приховано продавати рекламний час у своїх програмах. На державних телеканалах певний ефірний час віддавався недержавним студіям, наприклад "Післямові", які прагнули у відведений відрізок часу розміщувати рекламу своїх замовників. У цей період одна за одною створюються автономні телевізійні чи телерадійні рекламні агенції. Третій етап характерний другим "перерозподілом": впровадження ринкових відносин у виробничо-творчий процес телебачення. Зявилися економічні стимули, відбувся поділ телекомпаній на програмовиробників і мовників, змінився асортимент передач, стабілізувалися всі форми власності (державна, комунальна, приватна). Для цього періоду характерними є структуризація рекламного ефіру, вихі?/p>