Коллективная форма организации труда
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
саме приведення до дії індівідуальної здібності до праці в суспільній (колективній) формі. Суспільна форма праці обєктивно вимагає обєднання зусиль усіх робітників єдиної кооперації праці, яка досягається організацією (управлінням) процесу колективної праці. Тому крім живої праці обєктом регулювання трудового права є організація колективної праці на підприємствах, в установах, організаціях.
Здійснення живої праці, а саме застосування здібностей до праці - функція індівіда, персонально визанченого робітника, організація праці (управління працею) - загальна функція совокупного робітника. Реалізація цієї функції не може характеризуватися як безпосереднє поєднання робочої сили з щасобами виробництва, оскільки зміст діяльності що вона виконує інший - встановлювати “узгодженність між індівідуальними роботами”(10). Мається на увазі, що організація праці не може бути матеріальним змістом індівідуальних трудових відносин, а призводить до виникнення організаційно-управлінських відносин колективного характеру. Ці відносини тісно повязані з трудовими і існують до тих пір поки існують трудові. Саме тісний звязок з трудовими відносинами і дозволяє односити їх до предмета трудового права.
Демократизація управління виробництвом, що здійснюється зараз означає, що трудові колективи все більше стають самостійними субєктами в суспільній організації праці, вони мають в ній свої колективні інтереси, а затвердженний законодавством статус трудового колективу дозволяє йому самостійним субєктом права у сфері колективної праці. В свою чергу, визнання за трудовим колективом статуса самостійногосубєкта в галузі суспільної організації праці вимагає визання його й субєктом виникаючих тут суспільних відносин, які можуть характеризуватися тільки як колективні. Відуваючи на собі регулюючий вплив правових норм, ці відносини набувають форму правовідносін, а там де вони регулюються нормами трудового права, їх можна називати колективно-трудовими правовідносинами.
Термін “олективно-трудові правовідносини” в цьому випадку має сенс з точки зору визанчення характеру правовідносин (“колективні”) та галузевої приналежності (“трудові”), хоч больш точним можна вважати їх визначення А.С.Пашковим, як колективних відносин, змістом яких є організація й управління працею , включаючи встановлення та вживання його умов(11). Таким чином, йменування колективних правовідносин в галузі організації та управління працею “трудовими” можливо лише для характеристики їх галузевої приналежності, а саме це найменування може використовуватися не лише як умовне, оскільки фактично воно обєднує доволі різноманітні за своїм змістом суспільні відносини.
Такий висновок достатньо підтверджується самим набором конкретних відносин, що додаються автором згаданої концепції до складу колективно-трудових. Так, наприклад, Р.З.Лівшиць до колективно-трудових відносить відносини :
- по участі робітників та службовців в управлінні виробництвом ;
- по укладанню колективного договору та встановлення умов праці в межах локального регулювання ;
- по використанню умов праці та трудового законодавства ;
- по житлово-побутовому та культурному обслуговуванню робітників та службовців ;
- по нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю (12).
Неважко помітити, що ні в одному з перелічених відносин трудова діяльність у своюму змісті не виступає саме матеріальним змістом.
Слід зауважити, що вчені, що критикували включення до предмету трудового права суспільних відносин під назвою “колективно-трудових”, зараз визначають їх терміном “колективні”. При тому їх характеристика супроводжується наведенням переліку відносин, багато в чому подібних до того, який наводився стосовно колективно-трудових відносин. Так, наприклад, А.С.Пашков до числа суспільних відносин. Що виникають в сфері виробничої діяльності людей та врегульованих трудовим правом відносить :
- відносини трудових колективів та проіспілок з господарськими органами з приводу організації праці, встановлення й застосування його умов ;
- відносини по участі в управлінні підприємствами ;
- відносини по працевлаштуванню ;
- відносини по професійній підготовці та підвищенню кваліфікаціїї на виробництві ;
- відносини по нагляду (контролю) за охороною праці та додержанням трудового законодавства ;
- процесуально-трудові відносини (13).
Отже ми бачимо, що набір конкретних суспільних відносин, що складають предмет трудового права під назвою колективно-трудових чи інших, тісно звязаних з трудовими чи колективних, багато в чому співпадають зі не мають принципових відмін. Це наводить на думку, що дискусія про предмет трудового права багато в чому мала термінологічну природуі зараз виявилося очевидне наближення позицій обох сторін.
Разом з тим це зовсім не означая, що використання терміну “колективно-трудові відносини” правомірне при характеристиці предмету трудового права, а сама ця крнцепція є бессумнівним досягненням науки трудового права (14).
Дійсно управління колективною працею та сама праця в колективі тісно повязані,вірно й те що виконання внутрішнього розпорядку і повязані з цим відносини по керівництву та підляганню не вимагають для своєї дії будь-яких додаткових юридичних фактів крім трудового договору. Але й це, як уявляється не означає, що породжувані управлінською діяльністю відносини зливаються в єдине трудове відношення, що не піддаєть