Коллективная форма организации труда
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?літичною, соціальною але й правовою.
Як учасник правових відносин, що врегульовані нормами права, трудовий колектив має права. За трудовим колективом широке коло прав, яке значною мірою стосується трудових але тісно повязаних з ними відносин, що регулюються адміністративним правом. Спільно ці повноваження характеризують зміст правосубєктності трудового колективу, його правові можливості, конкретні права та обовязки у галузі трудових відносин.
Законодавство визначає трудовий колектив підприємства, установи, організації як обєднання всіх робітників, що здійснюють трудову діяльність на підприємствах будь-якої форми власності.
У складі трудового колективу, згідно до структури підприємства діють колективи цехів, відділів, дільниць, бригад та ін.
Трудовий колектив має якості субєкту трудового права. У звязку з цим законодавством йому надано ряд повноважень.
Серед них участь трудових колективів у розробці колективних договорів, обговоренню їх та прийняттю по ним рішень, уповноважують профкоми підприємств підписувати ці договори; здійснювати заходи по їх виконанню, заслуховувати звіти адміністрації та прокомів про виконання колективних договорів та т.д.
Діяльність особи проявляється у суспільних відносинах і насамперед, у трудових, врегульованих нормами права. У таких правовідносинах воно реалізує свою здатність до праці. Можливість вступу для цього у відповідні відносини є найціннішим правом особи, що гарантоване системою та закріплене у ст.43 Конституції України.
Трудова діяльність - ядро суспільно трудового відношення. Для особи відкриваються можливості для прояву важливих суспільних напрямів, передусім, залучення її до громадського життя колективу і через останнє - до життя суспільства.
Правова активність особи як різновид соціальної активності, зазнає беспосереднього впливу норм права в усіх сферах діяльності. Це полягає у наданні субєктивних прав та покладанні обовязків, у можливості у разі необхідності застосування державного та громадського примусу.
Конституція встановила, що всі люди є рівні та вільні у своїй гідності та правах (ст.21). у цьому формулюванні закріплено два принципи : правовий та моральний. Чинне законодавство про працю відбиває їх ; вони не конкурують, а доповнюють один одного. Ідея взаємодії моральних норм та норм права яскраво та образно виражена французьким соціальстом - цтопистом Маблі. Моральність на його думку стоїть як вартовий на стороні законів, й не допускає їх порушення ; аморальність навпаки, примушує забути їх та зневажати (73). Норма моральності не тільки впритулпримиккають до юридичних норм, до дії нормативної основи механізму правового регулювання (74).
Права особи охороняються й захищаються як правовими так й іншими соціальними нормами. Захист права відбувається у разі його порушення.
У трудових відносинах норми права мають велике значення. І це позначається насамперед на виконання трудового обовязку. Моральні норми не стільки примушують, скільки надихають на виконання конкретних завдань, на прояв соціальної активності учасників трудового процесу. Дані норми реально проявляються у справедливій оцінці конкретних дій останніх. Зрозуміло, що оцінка може бути як позитивна, так й негативна. Питання про природу справедливості завжди привертало увагу теоретиків права.
У процесі праці постає питання про оцінку діяльності працівника. І вона насамперед має бути обєктивною й справедливою. Це досягається через правильне застосування відповідних норм й урахування принципу справедливості.
Ми виходимо з призумпції справедливості закону, але він чекає на своє застосування. Закон застосувується у конкретній обстановці та у конкретних відносинах. І тут виступає як обовязкова вимога - додержання норм права та справедливості. Дана вимога може полягати у вчиненні певних дій або додержанні певної заборони. І у першому й у другому випадку йдеться про оцінку поведінки. Ігнорування цих вимог засуджується як нормами права, так й нормами справедливості.
Свідоме додержання правових норм є обовязковою вимогою, що предявляться працівникові. Додержання закону передбачає його знання та можливих наслідків його порушення. Те й саме можна сказати й про моральні норми (передбачається їх знання).
Успіхи виробництва у значній мірі залежать від морального климату у конкретних умовах. Він визначається як правовими так й моральними нормами, недодержання яких оцінюється як неналежна поведінка окремих субєктів, за яку вони можуть підлягати відповідальності.
Сторонами (субєктами) трудових відносин є учасники цих відносин, що маєть відповідно до законодавства права та обовязки. Основними, беспосередніми сторонами трудових відносин слід визнати робітників (громадян) та роботодавців. В той самий час у визначених законодавцем випадках деякі питання вирішуються з участю профспілок та інших органів, що представляють інтереси робітників.
Держава не є стороною у трудових відносинах, але по-перше через органи законодавчої та виконавчої влади видає загальнообовязкові норми, а по-друге, у рамках соціального партнерства органи виконавчої влади беруть на себе деякі обовязки й тим самим можуть стати стороною у відносинах тісно повязаних з трудовими ( у питанні представництва інтересів, при розгляді трудових спорів).
У трудових відносинах є два головні субєкти : робітник (людина, що продає на визначених умовах свою змогу працювати) та роботодавець ( той, хто цю змогу купує укада?/p>