Кодифікація законодавства СРСР 1922–1929 р
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
ани ДПУ. В той же час звужувалося право на захист. На стадії попереднього слідства, а також дізнання не передбачалась участь захисту, як це було до цього часу. Захисник тепер брав участь в процесі тільки зі стадії судового розгляду. Як і в середні віки, царицею доказів стало власне признання в скоєні злочину.
Не отримало чіткого законодавчого закріплення положення про незалежність суддів і підпорядкування їх лише закону, права потерпілого, розгляд справ у судах за участю народних засідателів. Закріплювалась можливість допиту захисника як свідка, якщо буде встановлено, що йому відомо що-небудь про злочини, передбачені статтями 542-5414 КК УСРР, тобто відомості про контрреволюційні злочини не визнавались предметом професійної таємниці. Суд розглядаючи справу міг припинити допит свідка, якщо визнавав, що свідчення допитаних свідків повністю встановлюють обставини, необхідні для розгляду справи.
Всі скарги на вироки і ухвали народного суду могли бути подані до окружного суду в надто короткий строк (протягом 7 діб з дня їх внесення). Значне коло справ підлягало розгляду надзвичайними судами у порядку виключної підсудності. Зберігалися окружні ревтрибунали, Військова колегія Верховного трибуналу України. Діяла надзвичайна сесія Верховного Суду УСРР, де справи розглядались у закритих засіданнях і за спрощеними процесуальними правилами. Все це створювало дійсно, як відзначає Рогожин А.Й.1, умови для безконтрольних розправ.
Кримінальна відповідальність за новим КПК наставала з досягненням особою 14-річного віку. Провадження у справах повинно було вестись українською мовою, а в національних камерах мовою відповідної національної меншини. Судам надавалось право накладати на свідка, який ухиляється від явки до суду чи відмовляється давати свідчення, штраф не вище 50 крб. чи порушувати кримінальну справу. Новим для судового розгляду справ було перенесення ініціативи судового слідства на учасників процесу. Допит підсудного проводився в такому порядку: обвинувачами, громадськими позивачами, захисниками, підсудними, головуючим і суддями.
Взагалі КПК виконував поставлену перед ним задачу звуження прав обвинувачених і підсудних, “обмеження і витіснення капіталістичних елементів”.
30 липня 1924 р. ВУЦВК затвердив Цивільно-процесуальний кодекс УСРР. Демократичний принцип судочинства в цивільному процесі були ідентичними принципам кримінального судочинства. ЦПК відображав тенденцію розширення втручання держави і її органів у справи громадянина. Так, суд повинен був відігравати у процесі активну роль, не задовольнившись доказами, наведеними сторонами, мав вживати всіх заходів для зясування істотних для справи обставин і в разі необхідності витребувати їх. Встановлювалось, що при відсутності нормативних актів для вирішення будь-якої справи суд повинен розвязати її, керуючись загальними началами радянського законодавства і загальною політикою робітничо-селянського уряду. Це давало змогу судам порушувати права окремих верств населення (перш за все обмежених у виборчих правах).
У той же час трудящим суд мав допомагати захищати їхні права та інтереси. ЦПК докладно регулював питання представництва в суді, підсудності справ, судових витрат, штрафів, процесуальних строків, виклику до суду; порядок позовного провадження і особливих проваджень (щодо першого предявлення і забезпечення позову, розгляд справи, ведення протоколів, припинення провадження, збір і оцінка доказів, експертиза і огляд на місці й т.д.).
До особливих проваджень були віднесені: про розпорядження по суду, про майно померлих, про третейські записи і рішення, про депозит, видачу судових наказів по актах і т.п. Крім того, ЦПК містив норми, що торкались питань оскарження і перегляду судових рішень і їх виконання. ЦПК УСРР, як звичайно, втілював основні положення і принципи, встановлені ЦПК РСФРР.
Подальше укріплення радянського державного апарату, в т.ч. і судових органів, новий адміністративно-територіальний поділ, розвиток цивільного обороту обумовили значні зміни в цивільному процесуальному праві. За період з 1924 до 1929 р. ряд процесуальних питань знайшов свій розгляд в рішеннях Цивільно-касаційної колегії Верховного Суду УСРР, які необхідно було затвердити в законодавчому порядку. Із врахуванням всіх цих моментів на основі узагальнення судової практики був розроблений новий ЦПК. Він був затверджений ВАУЦВК і РНК УСРР 11 вересня 1929 р. і вступив в дію з 1 грудня 1929 р.
Зберігаючи принципи Кодексу 1924 р., він багато в чому відрізнявся від нього. В ЦПК 1929 року були вдосконалені всі основні стадії процесу. Змінилась структура кодексу, кількість статей збільшилась з 316 до 412. Кодекс доповнився новим розділом, який регламентував ведення справ про неспроможність юридичних і фізичних осіб. Кодекс давав повну регламентацію порядку визначення осіб і організацій неспроможними, визначались підсудність і порядок провадження по справах про неспроможність, наслідки неспроможності, умови призначення ліквідаторів майна осіб і організацій, визнаних неспроможними, порядок поділу ліквідованого майна і т.п.
В основному змінювались такі положення ЦПК УСРР: про право суду припиняти справи через недоцільність подальшого їх провадження, про досудові розяснення деяких майнових претензій; про забезпечення позову в справах про аліменти, зарплату та ін.; регламентація питань про зустрічний позов; про припинення судочинства в разі неявки сторін; про участь третіх осіб і винесення судового рішення