Класичний реалізм
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
боротьбу протиріч, яка розвертається в світогляді і творчості багатьох письменників. Багато з них, походить з аристократичного або буржуазного середовища, більшою чи меншою мірою були обмежені ідеологією того середовища, що позначалося, наприклад, в монархізмі Бальзака або в ілюзіях Діккенса про класовий світ. Але обєктивні факти змальовуваної ними дійсності виявлялися сильнішими за ті або інші класові забобони, висувалися на перший план в їх творчості. Майже всі великі письменники-реалісти виступають як художники глибоко суперечливі, і майже у всіх випадках сила обєктивної дійсності або торжествує в їх творах, або дає себе знати навіть в таких творах, де межі дворянської або буржуазної ідеології позначається досить сильний. Реалісти на відміну від романтиків не прагнуть до безпосереднього втілення своєї мрії. Прекрасне для них не предмет, а мета мистецтва. У своїх творах вони показують невідповідність реальної дійсності життя бажаної. Пориви в прийдешнє характерні в тій або іншій мірі для всіх письменників критичного реалізму, які є не лише реєстраторами соціальних пороків, але і пропагандистами високих ідеалів. Важливі типологічні межі реалізму були свого часу охарактеризовані Енгельсом Ф. у вже згадуваному листі до англійської письменниці Маргарет Гаркнесс, присвяченому її роману Міська дівчина: На мій погляд, реалізм передбачає окрім правдивості деталей, правдивість у відтворенні типових характерів в типових обставинах. Під типізацією в даному випадку розуміється уміння дати в образі те, що з найбільшою силою і повнотою виражає суть даного явища або характеру. Типізація передбачає зображення не лише певних характерів, але і тих умов, які їх породжують, вимагає, щоб обставини не були випадковими, щоб вони містили істотні соціально історичні межі, і духовні якості людей, яких змальовує художник слова, витікали з цих умов і були мотивовані ними. Учені з повною підставою підкреслюють проблему типізації в творах письменників-реалістів як одну з найбільш характерних особливостей їх творчості. Про це свідчать і твори письменників і їх вислови про літературу. Так, наприклад, вчення про створення художнього типа розробляв Бальзак. Він розрізняв в цьому процесі декілька стадій: спостереження і вивчення певної соціальної групи, відбір самих специфічних для неї меж, художнє узагальнення зібраного матеріалу. Лише в результаті такої тривалої творчої праці виникає художній тип. Він є одночасно узагальненим чином, тобто володіє межами, властивим багатьом людям, але і неповторним індивідуумом особою, для якої художник слова придумав біографію, зовнішність, складний внутрішній світ. Людський характер, одночасно і типовий і індивідуалізований, розкривається в творах критичного реалізму в розвитку, який мотивується складною взаємодією особи і суспільства.
Типізація в творчості реалістів є вищою мірою цього принципу художнього пізнання і віддзеркалення дійсності, ніж у їх попередників. Характерною межею реалізму виявляється звязок психології з соціологією. Вона виражається в поєднанні і органічному взаємозвязку типових характерів і типових обставин, тобто в зображенні індивіда в єдності з середовищем. Художник-реаліст проробляє велику роботу по відбору істотного, відкидає те, що є випадковим і, навпаки, комбінує і підсилює в створеному їм образі ті межі і якості, які якнайповніше відображають певне явище. Саме у типовому характері, показаному у вчинках і змінах, обумовленому конкретно-історичними фактами, розкривається суть соціальних і побутових умов життя суспільства на певному етапі його розвитку. При цьому реалісти прагнуть зберегти масштаби реально-побутової обстановки, малюють своїх героїв у всьому різноманітті їх життєвих звязків, конкретно-історичних і побутових стосунків, в їх розвитку. Растіньяк (Батько Горіо Бальзака), Жюльен Сорель (Червоне і чорне Стендаля), Ребека Шарп (Ярмарок пихатості Теккерея) і багато інших персонажів реалістичних творів діють в типових обставинах; вони не відвернуті від тієї живої і складної реальної обстановки, в якій складалися подібні характери. Зображення людини в соціальних звязках не було відкриттям Бальзака або Діккенса. У творчості Лессинга, Філдінга, Гете персонажі також зображалися соціальний-конкретно. Але різниця все ж була. У XIX столітті змінилося само розуміння суспільного середовища. У неї стали включати не лише ідеологічну надбудову, але і економічні стосунки. Реалісти направляють вогонь критики на майнову нерівність, прагнуть проникнути в класову структуру суспільства. Представники критичного реалізму створювали характери не лише типові, але і індивідуалізовані. У багатющому арсеналі засобів реалістичної типізації зовсім не останнє місце займає психологізм, тобто розкриття внутрішнього стану людини. Реалістами зображається складний світ емоцій, властивих типовому характеру, виражаючих його індивідуальність. Кожна особа тип, але в той же час і сповна певна особа, цей, як сказав би старий Гегель, так воно і повинно бути писав Енгельс Ф. Індівідуалізация характеру це, звичайно, перш за все зображенні психології дійової особи, що втілює в собі людину певної нації, соціального середовища і епохи. Романтики за рідким виключенням змальовували статичні характери, становлення яких відбувалося за межами тексту. Завоюванням реалістів є показ характерів персонажів в процесі їх становлення і розвитку, прагнення