Кінець Дикого поля
Доклад - История
Другие доклады по предмету История
?му місту Цареборисову, котрий на той час був одним з найбільш укріплених міст на півдні Росії.
Розпорядження царя переписати, хто якими юртами володіє, свідчить про наявність козацьких юртів у цих місцях. Однак до наших днів не збереглося конкретних відомостей про інше поселення у цьому районі, за винятком Святогір я, перші згадки про яке сягають на початку 16 століття.
Події іноземної інтервенції та повстання під керівництвом І. Болотнікова не тільки розладнали всю систему прикордонної служби на півдні Росії. Під час смути в Росії татари зруйнували Цареборисів, що ще більше посилило вплив козацтва в цьому районі. Ріст населення на Лівобережній Україні, подальше заселення півдня Росії розширили відхідницьку діяльність в Середньому Подінців ї як українців, так і росіян. Найбільш поширеними заняттями відхідників на цій території були полювання та виварка солі з ропи Торських соляних озер. З кінця 16 століття за сіллю на Тор приїжджали чумаки з Лівобережної України та південних повітів Росії. Щоб захиститися від нападів татар, вони приїжджали на Тор великими групами, розташовувалися при озерах табором і виварювали сіль у привезених з собою котлах скільки хто міг вивезти її з промислів.
Тому не дивно, що до цього часу належить чимало згадок про козацькі загони, що діяли у межиріччі Дінця й Тору ( нині Казенний Торець). При гирлі останнього в 17 столітті згадується Козацька Пристань. До цього часу належить чимало згадок про козацькі загони які діяли у межиріччі Дінця та Тору ( нині Казенний Торець.) При гирлі останнього в 17 столітті згадується Козацька Пристань. Саме в цих місцях археологи знаходять чимало козацьких речей, особливо глиняних люльок.
На підставі різних джерел можна дійти висновку, що кількісний склад і характер дій козацьких загонів досить різноманітний. Чимало з них були сформовані виключно з мешканців Лівобережної України. Найчисленнішими серед них були загони В. Рябухи та Г. Торського. В одному з загонів згадується учасник національно-визвольної війни українського народу, вірний сподживник Б. Хмельницького І. Богун. Про тісні звязку місцевого козацтва з Лівобережжям України свідчить Дума про вдову Сірка, в котрій розповідається про подорож сина визначного запорозького кошового І. Сірка Петра на Тор, щоб розшукати там свого батька. На Тору він зустрівся з Яськом Лохвицьким, який був місцевим отаманом. І хоча той попередив Сірчанка, щоб не відпускав далеко коней від себе у степу, бо можуть напасти на нього татари, однак Петро не послухався і загинув від татарської шаблюки. Про його загибель нагадує нам топонім Сіркова гатка.
Через наш край проходили як сухопутні, так і річкові шляхи, якими запорозькі та донські козаки користувалися для надання допомоги у військових операціях як проти татарсько-турецької агресії, так і проти наступу російського царизму на права і вольності козацтва. Особливо проявилось в козацько-селянській війні під проводом К. Булавіна.
Таким чином, до середини 17 століття північно-західна частина Середнього Подінців я знаходилась переважно у сфері впливу Українського козацтва, а східна Війська Донського.
З 40-х років 17 століття до цих місць все більше стали проявляти інтерес воєводи порубіжних російських місць. Вони направляли до Свято гірського монастиря сторожову службу, котрій доручалося спостерігати за всім, що відбувається у цьому районі. За наказом царя у 1645 році чугуївські козаки збудували при Торській переправі невеличкий острог і позмінно в ньому несли службу 20 козаків, охороняючи переправу і соляні промисли.
У 1646 році царській уряд доручив козацькому отаманові Б. Протасєву підібрати місце для зведення поблизу Торських соляних промислів для їх охорони укріплене містечко. Оглянувши місцевість, Протаєв дійшов висновку, що найбільш придатний для цього місця район Маяцького озера, поблизу якого знаходився необхідний для будівництва ліс, а Сіверському Дінці добра питна вода. Проте задум цей було здійснено лише через 17 років у звязку з заселенням Слобідської України. У 1663 році в містечку Маяки ( нині село Маяки Словянського району) розмістилася козацька сотня Харківського слобідського полку, що сформувався на початку 50-х років 17 століття.
Оскільки Маяцький острог, розташований на відстані 5 верст від соляних промислів, не міг забезпечувати їх від нападів татар, то в 1676 році біля промислів звели укріплене містечко Соляне ( Тор), в якому до початку 1677 року поселилося 245 родин вихідців з Правобережної України, їх також причислили до Харківського слобідського полку, сформувавши з них Торську сотню. Однак загроза татарських нападів навіть і після цього не зникла. Особливо дошкуляли вони місцевим жителям і чумакам, які їхали на Тор за сіллю.
У 1679 році татари пограбували Святогірський монастир і взяли в полон архімандрита Іолія. Тому царський уряд розпорядився збудувати на лівому березі Сіверського Дінця й правому березі Осколу нову Ізюмську засічну лінію. В ході її зведеня харківський полковник Г. Донець з своїм сином Костянтином на правому боці Дінця одне з найбільш укріплених міст у цьому районі Ізюм ( 1681 р.) і поклав початок створенню Ізюмського полку, до якого причислили Мацьку й Торську козацькі сотні. Для прикриття Ізюма, Святогірського монастиря, Маяцького й Соляного острогів влітку 1684 року слобідські козаки збудували різного виду укріплення, серед яких невеличку земляну фортецю Городок ( нині Райгородок Словянського району). Ізюмською та Торською лініями були ві