Китай в міжвоєнний період
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Міністерство освіти і науки України
Педагогічний ліцей
Китай в міжвоєнний період
Роботу виконала
Учениця 10 с-г класу
Вербова Яніна
Перевірила: Сулима С.К.
План
Вступ
- Рух 4-го травня
- Радянсько-китайські відносини
- Революційні події 1925-1927рр.
- Північний похід
- Боротьба комуністів та Гомінданівців
- Японська агресія в Китаї
Вступ
Закінчення Першої світової війни, в яку був залучений і Китай, з новою гостротою виявив основні суперечності китайського суспільства і насамперед його напівколоніальне положення. Разом з тим його роздрібненість, хоча формально зберігалася національна державність для вирішення національних завдань, стала все більш усвідомлюватися як найголовніша перешкода національного відродження. Ось чому в перші ж місяці після закінчення війни робляться нові спроби обєднання півночі і півдня. Вони були стимульовані загостреною в роки війни свідомістю необхідності подолати роздробленість країни, так і політичним маневруванням держав, зокрема небажанням США і деяких європейських держав примиритися із збільшеним впливом Японії в Китаї.
Спроби скликати нову обєднавчу конференцію робилися вже із кінця 1918 р. У лютому 1919 р. в Шанхаї зустрілися представники пекінського і Гуанчжоуського урядів і почали обговорювати шляхи припинення військових дій між північчю і півднем, а також заходи, необхідні для відтворення єдності країни. Суперечливі мілітаристські інтереси не дозволили конференції домогтися якихось конструктивних результатів та, перервана в травні 1919 року, вона так і не зуміла відновити свою роботу. Однак розвиток політичних подій у країні навесні цього ж року виявило нові політичні й ідейні фактори, котрі в перспективі могли сприяти обєднанню Китаю, але вже іншими шляхами, без мілітаристів та всупереч їх інтересам.
На початку 1919 р. увагу Китайської громадськості було залучено до Паризької мирної конференції, на якій Китай, розраховуючи на подяку країн Антанти, припускав істотно поліпшення своєї міжнародної позиції. Відображаючи суспільний тиск, обєднана китайська урядова делегація вимагала ліквідації ганебної японо-китайськох угоди від 9 травня 1915 (21 вимога) та сфер впливу, повернення Китаю концесій та митної автономії, виводу іноземних військ і т.д. Але перш за все Китайська делегація сподівалася на повернення Китаю всіх прав і володінь Німеччини в провінції Шаньдун, фактично захоплених в роки війни Японією. Однак Китайську делегацію і Китайську громадськість чекало глибоке розчарування. Союзники взагалі відмовилися розглядати питання про відновлення суверенітету Китаю, потоптаного нерівноправними договорами, і, піддавшись політичному шантажу з боку Японії, 30 квітня визнали за нею право на німецький спадок.
- Рух 4-го травня
Це цинічне рішення викликало вибух обурення в різних містах Китаю і в самих різних соціальних прошарках. Першими виступили пекінські студенти. 4 травня понад 3 тис. студентів 13 вищих навчальних закладів Пекіна вийшли на площу Тяньаньмень з вимогами не підписувати Версальський мирний договір, анулювати 21 вимогу, вигнати з уряду прояпонско налаштованих міністрів і т.д. Спроби японофільского уряду Дуань Ціжуя силою придушити молодіжний рух протесту викликав лише нову і більш широку хвилю антияпонських і антиурядових виступів вже не тільки в Пекіні, але і в Тяньцзіні, Шанхаї, Нанкіні, Чанша та інших містах. У травневі дні в русі протесту брали активну участь учні вищих та середніх навчальних закладів. Однак нові урядові репресії на початку червня призвели до того, що соціальний склад цього антияпонського руху розширився, а його центр перемістився в Шанхай, де 4 червня, солідаризуючись з учнівською молоддю, оголосили загальний страйк торговці, яку підтримали страйком шанхайські робітники. В патріотичному русі протесту брали участь приблизно 60 тис. шанхайських робітників, а потім і робітники інших міст. Вони використовували традиційний засіб пролетарської боротьби - страйк, і це стало принципово нових явищем політичного життя країни.
Масова кампанія протесту змусила уряд відмовитися від підписання мирного договору, звільнити японофільскіх міністрів, перекрити репресії проти учасників патріотичного руху. Все це говорило про його значний успіх. Однак історичне місце руху 4 травня визначається не тільки цим. Розпочавшись як стихійний протест, рух 4 травня поступово набрало риси свідомого антиімперіалістичного руху (хоча і направленого в даному випадку тільки проти японського імперіалізму), вперше обєднав соціально різнорідні сили - учнівську молодь, буржуазію, робочий клас. Загальнонаціональний характер підйому був настільки значним, що навіть деякі мілітаристи (приміром, у пейфу) змушені були його підтримати. Хоча гнів Китайської громадськості був спрямований у першу чергу, проти японського імперіалізму, активні виступи проти мирного версальського договору та вимоги відновити суверенітет країни свідчили про те, що зроблено важливий крок до свідомого загальнонаціональної боротьби проти всієї системи колоніального гніту.
Рух 4 травня було підготовлено всім ідейно-політичним розвитком країни у післясінхайські роки, поступовим складанням національної потужного потенціалу боротьби, все більш ч?/p>