Канон в естетиці
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
Контрольна робота
з дисципліни: Етика і Естетика
Варіант №
Чернігів - 2009
Зміст
Вступ
Канон в естетиці
Висновок
Список літератури
Вступ
Етика (від грєц. еі/ііса - звичай, характер) - наука, яка вивчає мораль, моральність. Як визначення специфічної сфери дослідження, термін етика вперше використав Арістотель.
Специфіку взаємодії етики й естетики, з наголосом на проблемі творчості, вивчав і німецький філософ ИОГАНН ФІХТЕ (1762- 1814). Він був прихильником ідеї тотожності естетики і теорії мистецтва, а специфіку мистецтва виявляв через порівняльний аналіз: мистецтво - наука, мистецтво - мораль. Саме мистецтво, на думку філософа, сприяє становленню цілісної людини. Й. Фіхте включає етику до структури філософського знання і поєднує моральність з творчою активністю людини. Це був принципово новий аспект аналізу співвідношення філософія - етика - творчість, особливо якщо враховувати, що Фіхте намагався доповнити ідею І. Канта про чуттєву і моральну людину положенням про можливість через виховання піднести чуттєві потяги до рівня обовязку.
Особливу роль етика відіграє під час аналізу мистецтва як складової частини предмета естетики. Кожна конкретна естетична ідея виступає певною мірою узагальненням розвитку мистецтва та естетичної діяльності взагалі і у конкретну історичну епоху зокрема. Виходячи з цього, доцільно порушити і розглянути питання професійної етики митця, його моральної відповідальності за наслідки власної творчості. Це повязано з тим, що мораль є надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, що висувають особливо високі і навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі цією діяльністю займаються професійно.
Канон в естетиці
У світській свідомості поняття "канон" найчастіше асоціюється лише з одною стороною його існування - художньої. Але ще А.Ф. Лосєв, намагаючись визначити поняття художнього канону, відзначав надзвичайну "суперечливість і заплутаність представлень про його сутності". Він не говорить про причини такого положення. На наш погляд, однієї з них є те, що канон для культур канонічного типу - поняття більш широке, що має як естетичні, так і не естетичні аспекти, і розглядати будь-які його прояви необхідно, з огляду на всю його цілісність. Як відзначає відомий дослідник середньовічної давньоруської естетики В.В. Бичків, "будучи конструктивною основою художнього символу, канон, як правило, не був носієм естетичного (або художнього) значення. Воно, однак, виникало на його основі в кожнім конкретному творі мистецтва" [3.С.156].
Визначаючи (по Лосєву) художній канон як кількісно-структурну модель художнього твору, необхідно відзначити, що кількісні характеристики і структура моделі визначаються вже не естетичними нормами, тобто лежать поза художньою сферою.
Православний канон як культурний феномен складається в епоху середньовічної східно-християнської культури. Відразу обмовлюся, що в даному випадку не робиться розходжень між візантійською і давньоруською культурою, що розглядаються в цілому як культура східно-християнська, оскільки мова поки йде не про специфіку, а про загальні основні моменти. Можна послатися на авторитет С.С. Аверинцева, що писав у своїй "Поетиці ранньо візантийскої літератури": "Літературознавець, що придивляється до поетики ранньо візантийскої літератури, як би займає спостережливу позицію в самого джерела стійких канонів, що визначили словесне мистецтво древньої Русі і всього східноєвропейського середньовіччя" [1.С.7]. Загальновідомим є факт найсильнішого впливу візантійської духовної культури на середньовічні культури Європи й Азії, і насамперед - на культурний світ південних словян і Древньої Русі. Особливо послідовно цей вплив був відчутний у сфері художнього мислення, так що в окремих випадках представляється можливим і показовим залучення канонічних памятників давньословянського мистецтва для підтвердження тих або інших положень візантійської естетики і навпаки.
Канон - поняття багатозначне. У цілому його тлумачень біля десятка. У силу специфіки середньовічної християнської свідомості всі ці значення присутні в східно-християнській середньовічній культурі, що на іншому рівні повернулася до нерозчленованого філолофсько-релігійно-художнього мислення, причому релігійний аспект грав у цьому синтезі визначальну роль. "Канонічність, як і ряд інших характеристик візантійської культури, була найтіснішим образом звязана із системою світорозуміння візантійців. Лежача в її основі ідея образа, знака, сутності, принцип ієрархічності і статична система антиномій, що вимагала постійного споглядального поглиблення в ті самі феномени (образи, знаки, формули, тексти і т.п.), привели до організації культури по стереотипному принципі. При цьому виник ряд стереотипних рівнів: этикетність придворного церемоніалу, богослужбовий канон, народні обряди, канонічність літератури і живопису і т.д. Усі вони в структурі загальної культури були тісно зв