Історія Західноукраїнської Народної Республіки
Информация - История
Другие материалы по предмету История
й, - зосередилась у свій час більшість зусиль всієї Польщі. Якщо їх візьмемо під військовим кутом зору, то чотири пятих таких сил".
21 листопада ввечері українське командування віддало наказ залишити місто. Командувач українського війська Г. Стефанів не знав, що прибулий до Львова з Кракова польський генерал Роя зупинив наступ поляків, поки їм не будуть кинуті на допомогу свіжі військові частини. У звязку з тим, що поляки не передбачали такого швидкого відходу українських військ, він здійснювався майже без перешкод.22 листопада поляки повністю оволоділи Львовом. Та бої за це місто не припинялись ні у 1918, ні у 1919 роках.
Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а пізніше - до Станіслава.22-25 листопада відбулися вибори до Української Народної Ради. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.
Українська Народна Рада (УНР) прагнула забезпечити широкі права національним меншинам, вирішивши надати їм 30 відсотків депутатських місць у майбутньому парламенті.
У квітні 1919 р. почалась аграрна реформа, в результаті якої всі маєтки великих землевласників, переважно поляків, експропріювали.
Передбачалося розподілити їхні землі між малозабезпеченими та малоземельними селянами. У січні 1919 р. перша сесія Української Народної Ради у Станіславі проголосила обєднання ЗУНР з УНР в єдину державу.
До Галичини прибула місія Антанти, щоб припинити польсько-українську війну. За умовами перемиря до Польщі мали відійти Львів та Бориславський нафтовий район, але військові дії тривали далі. Переважаючі польські сили витіснили УГА з Галичини. В середині липня 1919 р. УГА та уряд ЗУНР змушені були перейти через р. Збруч на територію УНР, до Камянця-Подільського. Отже, ЗУНР була ліквідована як держава, не встигнувши оформити всі свої структури.
Ще в травні 1919 р., коли радянські війська перебували під Волочиськом, а на фронт проти Галицької Армії ЗУНР було кинуто 80-ти тисячну армію генерала Галлера, сформовану і озброєну у Франції, уряд Української Соціалістичної Радянської Республіки звернувся до уряду ЗУНР з пропозицією укласти мир і створити спільний фронт проти Польщі. "Не один раз ми доводили, - писав з цього приводу роком пізніше "Червоний Стрілець", часопис для Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА), - що кращих союзників робітники і селяни Східної Галичини не зможуть знайти". Таке ж звернення було ще в березні того ж року. А потім його повторили і в липні 1919 р. Але "Станіславський уряд (ЗУНР), - писав той же часопис, - лише розпечатував наші ноти-звернення і не доводив їх змісту до мас". Однією з причини такого ставлення керівників ЗУНР до пропозицій уряду УСРР став акт 22 січня 1919 р., акт злуки УНР і ЗУНР. Він формально оголосив ЗУНР Західною областю УНР - ЗОУНР, а отже противником УСРР.
У грудні 1919 р. диктатор Є. Петрушевич зібрав у Відні керівництво вже лише формально існуючої ЗУНР для визначення ставлення до акту 22 січня 1919 р. у Києві. Нарада засудила і відкинула петлюрівські переговори з поляками, відмову головного отамана Східної Галичини на користь Польщі. Було також переглянуто акт злуки і вирішено скасувати навіть назву ЗОУНР, повернувшись до назви ЗУНР.
1.1 Збройні сили ЗУНР
Досить швидко зростали і збройні сили ЗУНР, які взяли собі назву Галицька Армія. В неї добровільно вступали солдати-українці старої австро-угорської армії, селянські і робітничі дружини.
Незважаючи на перші прорахунки, Галицька Армія міцніла. Відступивши від Львова, вона зуміла стабілізувати фронт на лінії Сокаль - Рава-Руська - Жовква - навколо Львова - Городок - Судова Вишня - Перемишль - Хирів - Лютовиська. Таким він був з перемінним успіхом на окремих ділянках аж до травня 1919 р., тобто - протягом півроку.
До весни 1919 р. Галицька Армія виросла до 100 тисяч чоловік. Виробилась її організаційна структура: рій - сотня - курінь - кіш - загін (сотня - батальйон - бригада - корпус), чіткого значення набрали військові звання: стрілець, старший стрілець, десятник, бунчужний, хорунжий, поручик, сотник, підполковник, полковник, генеральські чини.
1.2 Соціально-економічне становище
Економіка Західної України, Буковини, Закарпаття пристосовувалася до економіки Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини як ринок для збуту товарів, джерело дешевої сировини й робочої сили. Тут розвивалося тільки таке виробництво, котре не вимагало великих капіталовкладень і давало швидку віддачу. Часто-густо сировина, вивезена із західноукраїнських земель у центральні райони Польщі, Румунії Чехо-Словаччини, поверталася сюди у вигляді промислових товарів. Вивіз сировини і матеріалів" з одного боку, і ввіз готової продукції - з іншого, значно гальмували розвиток продуктивних сил краю, посилювали його колоніальну залежність від західних сусідів. Ситуація ускладнювалася й тим, що в економіці останніх переважав іноземний капітал: французькі, американські, англійські, угорські та інші банки контролювали тут від 44,4% виробництва у деревообробній промисловості до 88,5% у нафтовій. Слід при цьому зауважити, що, незважаючи на економічну стагнацію західноукраїнських земель у 20-30-х роках, їхній занепад у роки світової кризи 1929-1933 рр., місцева національна буржуазія у гострій боротьбі з польськими, румунськими, чеськими та іншими конкурентами спромоглася зміцнити свої позиції в промисловості й торгівлі, розширити свою банківсько-кредитну систему. В кілька разів зросли капітали таких її обєднань, як "Маслоспілка", "Цент-роспілка", "Народна торгівля&