Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
етоди наукового пізнання, теоретичні положення й норми наукознавства. Це наукова вірогідність, ціннісне втримування, орієнтованість на розкриття змістів, цілісний підхід у дослідженні пізнаваних обєктів, виразність субєктивної позиції дослідника та його відповідальність за отримання достовірних результатів, логічна несуперечність, збіг результатів інтерпретації з даними інших досліджень і ін.).
Глобалістика - наука, що вивчає складні, нерівномірні, нелінійні системи, що складають „Універсум". Глобалістика зобовязана, опираючись у тому числі й на синергетичний підхід, вивчати рухи в тупик, а також безвекторний (турбулентний) рух, у які ввергнуті взаємозалежні фізичний і людський рукотворні світи, що становить середовище перебування [8].
Відповідно до цих змін у самої глобалістиці намітилася нова тенденція, яка показує, що сьогодні в центрі уваги вчених і політиків перебуває проблема росту взаємозалежності сучасного світу.
Таким чином, глобалістику можна визначити як особливу галузь наукових досліджень, спрямованих на вивчення сутності, передумов, етапів становлення та тенденцій розвитку глобалізації, а також наслідків у вигляді породжуваних нею глобальних проблем, що мають загальнолюдську важливість і відображають весь комплекс взаємодій людей один з одним, із суспільством і із природою, що існує в умовах антропогенних перевантажень і виснаження власних ресурсів; крім того, глобалістика сьогодні виступає як галузь досліджень, що формує моделі керованого, науково й духовно організованого миру в єдності й взаємодії трьох основних сфер людської діяльності - економічної, екологічної й соціокультурної.
Подібні трансформації глобалістики, що відображають трансформації самого світу, природним слідством мають і рухливість її предметного поля, де вже з 1960-х років думка вчених із приводу предмета дослідження глобалістики розділилася. У цей час досить чітко виділилися границі двох основних підходів -вузького й широкого. Представники першого бачили предметом глобалістики вивчення актуальних глобальних проблем. Глобальна проблематика визначалася ними як сполучення безлічі взаємопереплетених й взаємозалежних труднощів і проблем, що сформували таку ситуацію, у якій сьогодні перебуває людство. Основи цього підходу були закладені експертами Римського клубу. Ними ж у науковий апарат була введена й категорія глобальні рішення, під якою стали розуміти погоджені, всеосяжні й одночасні дії, спрямовані на подолання глобальних проблем за допомогою вироблення ефективної стратегії та тактики.
Другий підхід - більш широкий, націлений на дослідження цілісності людства. Він досить різнорідний і поєднує різні концепції. Насамперед тут відрізняється подання самої глобальності, де в галузі економічних дисциплін, в галузі вивчення міжнародних відносин, в галузі соціології й історії виробляється власне розуміння глобальних феноменів. Але й у тих підходах, де переборюється частнодисциплінарні трактування глобальних феноменів, єдності подань не спостерігається. А. Аппадураї й Дж. Нейсбіт розглядають глобалізацію як систему потоків різних порядків, як сукупність різноманітних процесів. М. Уотерс визначає глобалізацію як сукупність матеріальних обмінів (у сфері економіки), інтернаціоналізації (у політичній сфері) і становленні глобальної культури.
В межах світосистемного підходу, найбільше повно представленого И. Валлерстайном, глобальний світ розглядається як: історична система, заснована на експансії капіталізму та структурно розчленована на центр, периферію та нанівпериферію. Зроблені спроби визначити такі поняття, як глобальний спосіб виробництва, глобальний процес утворення класів. У межах інтегрального антропосоціогенетичного підходу, обґрунтованого М. Чешковим, ядро глобальної сукупності утворять соціальний, природний та діяльний взаємоспіввіднесені початки. Відповідно, основне завдання глобапістики вчені бачать у комплексному вивченні світу при особливій увазі до людини як субєкта діяльності. Цивілізаційний, або культурологічний, підхід до глобалізації, запропонований Василенко, припускає розуміння останнього як творчого діалогу цивілізацій, а самої глобалістики - як науки, предметом якої є дослідження процесу глобалізації як становлення єдиного взаємозвязаного світу через творчий діалог
Поєднує ж обидва підходи до предмета глобалістики - першого, більше вузького, і другого, широкого, більшою мірою спрямованого на вивчення глобальних трансформацій світу й, відповідно, проблем, породжуваних ними, - розуміння того, іцо ці проблеми, які виникають в умовах існування сучасного світу, виступають як глобальні і їхнє подолання припускає обєднання зусиль усього людства.
Отже, глобалістика сьогодні - це наука, що проходить становлення, що формується паралельно тим процесам, які вона аналізує. Факт виникнення гл