Історіографія ОУН
Информация - История
Другие материалы по предмету История
на українських землях значна частина населення бажала поразки більшовицької системи і розвалу СРСР і тому доброзичливо віднеслася до німецьких військ, які могли б звільнити його від сталінського режиму. ОУН-УПА розглядалася як провідна організація національно-визвольного руху, сила, що захищала українське населення від червоних партизан і німецьких каральних загонів і що боролася в роки війни за українську державу, свободу і людську гідність.
Ці погляди близькі до того, що висловлює професор Вільного університету в Мюнхені і викладач Паризького університету В.Косик в роботі Україна і Німеччина перед і в другій світовій війні. Книга видана в Парижі в 1986 р. і в Львові в 1993 р. ОУН-УПА представлена у В.Косика головною силою руху опору і національної незалежності. Українці в зображенні В.Косика мріють використовувати конфлікт між західними державами і сталінською Москвою для створення власної держави, Німеччина і Радянський Союз опиняються в рівній мірі окупантами, політика фашистських властей по суті не відрізняється від політики сталінського режиму.
Іншими словами, вже на початку 1990-х рр. українська історіографія заклала основи принципово іншою ревізіоністської - шкали цінностей в оцінці минулого України. Вищою цінністю була оголошена українська національна державність. Все, що робилося для її досягнення, аж до співпраці з фашизмом і німецькою військовою розвідкою, було виправдано. Такий створений зусиллями зарубіжної української діаспори героїчний образ українських націоналістів, що боролися за українську державність проти двох тоталітарних режимів, сталінського і гітлерівського був експортований на Україну. Це відразу озивалося в суспільно-політичній сфері. У 1992 р. на Україні наголошувалося 60-річчя створення УПА. У звязку з цією датою колишні учасники ОУН-УПА поставили питання про надання їм пільг нарівні з ветеранами Червоної армії і партизанського руху. Неодноразово робилася спроба прийняти закон про статус ветеранів війни, в якому воїни УПА признавалися б учасниками бойових дій проти німецько-фашистських загарбників.
Подальша еволюція оцінок в українській учбовій літературі періоду 1933 1945 рр. прийняла вид боротьби за виправдувальний вирок ОУН-УПА і звинувачувальний - радянському режиму. Ці настрої відносилися не тільки до військового періоду, але і до всієї історії Радянської України. У офіційних українських підручниках другої половини 90-х рр. Росія все частіше стала виступати в ролі агресивного сусіда, що навязує свій лад і спосіб життя, а Україна придбавала образ колонії-жертви. Українська радянсько-партійна система була представлена як колоніальна адміністрація, що обслуговувала інтереси окупаційного режиму і московських верхів. Широке ходіння одержала теза, згідно якому розвиток України і українців відбувався не “завдяки”, а “всупереч” російсько-радянському впливу. Україна перестала описуватися як радянська республіка і невідємна частина Радянського Союзу - її статус в зображенні авторів підручників змінився на колоніальну територію.
Основною метою радянсько-німецького пакту був розділ сфер впливу і розширення сталінської диктатури на нові території. Відповідно до пакту, СРСР фактично став союзником воюючої Німеччини. Радянсько-німецький військово-політичний альянс скріпляв сумісними бойовими діями проти беззахисної Польщі, яка в свою чергу проводила свою агресивну політику, щодо українців.
Приєднання західних українських земель до Великої України в рамках Радянського Союзу було зроблене в умовах протистояння двох тоталітарних систем за допомогою насильницьких методів.
У дискусію з приводу оцінки підсумків Другої світової війни і діяльності ОУН-УПА була залучена і влада. У 1997 р. за дорученням тодішнього президента Л.Кучми була створена урядова комісія по вивченню діяльності ОУН і УПА і виробленню офіційної позиції. Висновки комісії, обнародувані в 2000 році, стали повною індульгенцією ОУН-УПА на офіційному рівні. З ОУН зняли всяку юридичну і політичну відповідальність за „співпрацю” з фашизмом, а УПА "перевели" в розряд антифашистської сили, фактично воюючої на стороні антигітлерівської коаліції. Після цього рух ОУН-УПА перетворився на один з перебігу антигітлерівського руху Опору на Україні.
В свою чергу в південних і східних регіонах історіографічна наука підкреслює свій рух в рамках російського „антинаціоналістичного” напрямку розвитку історії.
Немало років має ще минути, поки з історичного і політичного простору буде усунуте більшість протиріч, які зумовлюють невизначеність щодо проблем націоналістичного руху в Україні. З врахуванням реалій сьогодення можна стверджувати, що це був надзвичайний за своїм обсягом рух, взірець героїчного змагання народу за свою незалежність, в якому цей народ не мав жодної підтримки ззовні і, навпаки, зазнав неймовірного тиску з усіх боків. В умовах європейської геополітики ХХ століття український народ став заручником могутніх держав, у планах яких аж ніяк не було виникнення нового субєкту міжнародного права. Власно, саме це і зумовило решту протиріч національного, політичного і , перш за все, етичного плану, коли йдеться про історіографію цієї проблеми. І тут вже сама природа людства не дозволить науковцям тверезо і неупереджено оцінити це як явище, доки вони бодай трохи відчувають свій звязок із подіями півсторічної давнини.
Зрештою, зовсім неможливо встановити істи?/p>