Історичні портрети К.М. Деревянко і І.Д. Черняховського
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ур (США), представники Китаю та Великобританії, контролювала виконання умов капітуляції й усе післявоєнне життя Японії. Шість років існування Ради проходили у постійному жорсткому протиборстві з американською стороною. Тривала холодна війна, з 1950 року почалися воєнні дії у Кореї. За таких умов Деревянко виявляв велике вміння й наполегливість у відстоюванні позицій своєї держави, підтримував інтереси японського народу. Наприклад, він неодноразово пропонував заходи стосовно демократизації післявоєнної Японії; підготував і вніс на обговорення Ради 33 заяви й меморандуми з різних проблем щодо відносин з американською адміністрацією, про шляхи відбудови й розвитку японської економіки і культури, про радянсько-японські взаємовідносини тощо.
Робота ускладнювалась тим, що в Москві не завжди приділяли необхідну увагу проблемам невеликої групи радянських представників. Збереглося цікаве свідчення К. Симонова, який разом з іншими письменниками відвідав Японію в 1946 році і після повернення був прийнятий міністром закордонних справ СРСР В. М. Молотовим. К. Симонов згадував, що той …слухав мене уважно й доброзичливо. Все це було до того моменту, поки я не заговорив, що у мене є доручення генерала Деревянка. Питання, про яке йде мова зміна характеру строків і норм постачання того маленького контингенту, батальйону військ, який прибув у розпорядження нашого члена Контрольної Ради, вимагає невідкладного вирішення. Бо практика, яка існує, нікуди не годиться. Це не його справа ставити такі питання через третіх осіб, жорстко сказав Молотов про Деревянка, сказав зі злістю.
Але для Кузьми Миколайовича інтереси справи були вищі за все. Незважаючи на очевидну небезпеку подібного ставлення з боку найвищих радянських посадовців, він продовжував настійливо домагатися вирішення відповідних проблем, активно відстоювати свою позицію [4,6].
У 1952 році після укладення мирного договору з Японією (сталінське керівництво його так і не підписало) Союзна Рада припиняє існування. Деревянка переводять у Москву, де він працював на високих посадах у міністерстві оборони, начальником кафедри військової академії. Але наслідки жорсткого ядерного опромінення під час відвідання Хіросіми й Нагасакі неухильно погіршували його здоровя. 14 листопада 1954 року в лікарні героя відвідали маршали С. К. Тимошенко та П. А. Ротмистров і від імені найвищого керівництва поздоровили з пятдесятиріччям, а 30 грудня того ж року він помер. Некролог, надрукований у Правде, Красной звезде, підписали прославлені полководці Другої світової війни Г. К. Жуков, В. Д. Соколовський, І. С. Конєв, Р. Я. Малиновський та інші. З державними почестями, під звуки прощального салюту К. М. Деревянка поховали на Новодівичому цвинтарі в Москві.
В інших країнах їх громадяни, які підписали Акти капітуляції Німеччини та Японії (Г. К Жуков у Росії, Д. Макартур у США, наприклад) вважаються національними героями, до їх памяті ставляться з великою шаною. В Україні, як і в Росії, імя Кузьми Миколайовича Деревянка до останнього часу було забуте. І лише у травні 2007 року на звернення групи вчених та громадських діячів, державних, наукових, громадських інституцій за мужність і самовідданість у роки Другої світової війни, визначні дипломатичні заслуги в повоєнному врегулюванні міждержавних відносин Президент України присвоїв К. М. Деревянку звання Героя України (посмертно). Проте інші заходи, що передбачалося здійснити для вшанування памяті Героя, поки ще нереалізовані, а саме: не названі його іменем вулиці в Києві та в Черкасах, не присвоєне його імя одному з військових учбових закладів, не випущені памятні монета та поштова марка [4,8].
Тож повернути із забуття імя цього уславленого генерала, який розчерком свого пера поставив останню крапку в історії Другої Світової війни, наш загальний обовязок. В імя Миру та справедливості.
2. Іва?н Дани?лович Черняхо?вський
Іван Данилович Черняховський (29 червня 1906, Оксанина 18 лютого 1945, Східна Пруссія) радянський офіцер, Двічі Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни командуючий 60-ю армією Воронезького фронту, генерал-лейтенант; командучий військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії.
Народився 16 (29) червня 1907 року в селі Оксанина (нині Уманського району Черкаської області) в сімї селянина. У 19131919 роках навчався в Вапнярський початковій залізничній школі. Працював пастухом, потім з жовтня 1919 по квітень 1920 року безпритульничав на гальмівних майданчиках товарних вагонів. З травня 1920 по грудень 1922 року працював колійним робітником, підручним слюсаря. Навесні 1922 року екстерном склав іспити за курс неповної середньої школи, був обраний секретарем Вербовського комсомольського осередку. З грудня 1922 по травень 1923 року провідник вантажів 1-ї державної заготівельної контори; з травня 1923 по вересень 1924 року станкового бондар, шофер Новоросійського 1-го державного цементного заводу Пролетарій [1,11].
У Червоній Армії з 1924 року. З вересня 1924 року по жовтень 1925 року був курсантом Одеської піхотної школи, до якої спрямований по комсомольській путівці Новоросійського окружного комітету комсомолу. З жовтня 1925 по серпень 1928 року курсант Київської артилерійської школи. Член ВКП(б) з 1928 року. З вересня 1928 по червень 1929 року командир взводу 17-го корпусного артилерійського полку Українського військового округу; в червні-липні 1929 року тимчасово виконуючий посаду начальника звязку 17-го корпусного артилерійськ?/p>