Значення творчості Остапа Вишні
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
План
Вступ
1.Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні
2.Любов до природи і усього живого духовна сутність митця
3.Естетичне та трагічне начало в щоденникових записах О.Вишні (лагерний період)
Висновки
Література
Вступ
Так-от: що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга?
Треба любити людину, більше, ніж самого себе.
Тоді тільки ти маєш право сміятися.і тоді людина разом з тобою буде сміятися...із себе, із своїх якихось хиб, недоліків. І буде такий дружній, такий хороший сміх...
О.Вишня (з щоденника).
О.Вишня - знаний на Україні, в Радянському Союзі і за рубежем. Протягом усього свого творчого шляху Остап Вишня виступав як талановитий і неповторний митець, слово якого глибоко проникало в пласти народного життя й успішно слугувало його безупинному поступові. Справедливо буде сказати: творчість гумориста надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення в своїх щоденникових записах.
Який би я був щасливий, занотував письменник 15 травня 1949р. в щоденнику, якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку, у радянського народу!
Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!
Але як це трудно!
Неодноразово, особливо на схилі літ, Остап Вишня з великою сердечністю говорив про суспільне покликання письменника, про вірність мистецтва правді життя, про любов і повагу до людини праці. Органічність цих роздумів митець підтвердив своєю художньою творчістю. Письменник унікальної (не тільки для України) популярности, рекордних мільйонових! тиражів, твори якого знали навіть неписьменні, за що його деякі вибагливі критики виключали з літератури, а диктатори із життя. Хоч спіткала його доля гумориста-мученика, але й після десятилітньої каторги на Печорі, немов той Мамай чи Байда, не перестав він “усміхатись” аж до смерті.
- Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні
Творчість Остапа Вишні (18891956) надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення у своїх щоденникових записах. Який би я був щаслніїий занотував гуморист, якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку... Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!
Остап Вишня письменник-новатор, найяскравіша постать національного відродження 20-х рр. Він не тільки розширив тематику, а й збагатив жанрові різновиди памфлету, фейлетону, гуморески, нарису. Оригінальним твором письменника є його Моя автобіографія.
Моя автобіографія твір, який має кілька мистецьких пластів: інформа-ційний (наче відповідь на запитання анкети: дата народження, навчання, входження у літературу); образ ліричного героя (Ю. Лавріненко писав, що Вишня залюбки маскувався під простачка, який здебільш з усім погоджується, але від нього повівало казковим дурником, перед яким пасують мудреці і королі); саркастичне ставлення до літературознавчих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, формування письменника (Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа картопля, коноплі, буряни); такі складники, як традиції українського народного гумору, іскристий сміх Енеїди; сатирично тумормстичні повісті Квітки-Основяненка, інтонації Шевченка (Вчив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі дідуган, білий-білніі. як білі бувають у нас перед зеленими святами хати... Любив я не тільки його, а й його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських, за-мурзаних. Ходила, бо така тоді система була, і ходила вона завжди, коли треба було, і іііко;ін люто. Де тепер вона, та лішйка, що виробляла мені стиль літературний?).
У дусі згадуваної маски щиросердне зізнання Остапа Вишні про те, як він став письменником: У 1921 році почав працювати в газеті Вісті перекла-дачем. Перекладав, перекладав, а потім думаю собі: Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потім письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, думаю собі, в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, думаю собі, робитиму. І зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. І пишу собі....
Уже протягом двадцятих років Остап Вишня видрукував близько 25 збірок Вишневих усмішок: Вишневі усмішки (сільські), Вишневі усмішки кримські, Вишневі-усмішки літературні та інші. Він був найпопулярнішим письменником 20-х рр. Теми його усмішок найрізноманітніші: політичне, господарське культурне життя. Найсильнішим виступає письменник як гумористичний описувач побуту післяреволюційного села.
Визволений з беріївських таборів у 1944 р., Остап Вишня знову стає улюбленим і популярним письменником в Україні. У цьому ж 1944 р. видрукувана його Зенітка.
Письменник писав про свою гумореску Зенітка: Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось дуже веселе... щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційну підбадьорювали ну роль”. В основі композиції гуморески діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: Та хто зна! Чи сімдесят девять, чи вісімдесят девять? Хіба їх полічиш? Цією деталлю підкреслено всенародність війни з окупантами. Складається гумореска з двох час?/p>