Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?арактеру. Осудна чи неосудна особа вирішує суд з урахуванням думки експертів.
Субєктивна сторона злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що скоює злочин проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку і бажає настання суспільно небезпечних наслідків.
Мета повне чи часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи (геноцид), провокація війни чи ускладнення міжнародних відносин (провокація війни) є обовязковою ознакою субєктивної сторони складів зазначених злочинів. [23, c. 922-923]
Слід також мати на увазі, що давність притягнення особи до кримінальної відповідальності чи давність виконання щодо неї обвинувального вироку не застосовується в разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.
2. Характеристика складів злочинів проти миру і мирного співіснування держав в державах-учасницях СНД
Планування, підготовка, розвязування та ведення агресивної війни, відповідальність за даний злочин закріплений кримінальним законодавством усіх держав СНД і має однакові ознаки в усіх цих державах. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: Статут ООН, Статути міжнародних військових трибуналів для суду над головними військовими німецькими і японськими злочинцями, Статути Міжнародних трибуналів по бувшій Югославії і Руанді 1991 і 1994 років і резолюція Визначення агресії прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1974 р.
Безпосереднім обєктом даного злочину є суспільні відносини, які виникають в процесі охорони миру і мирного співіснування держав, суверенітет і територіальна недоторканість держав, їх політична незалежність. Під миром ми розуміємо відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних) конфліктів. [23, c. 924]
Обєктивна сторона виражається у формі дії. За своєю структурою склад злочину є формальним, тобто злочин є закінченим з моменту початку дії, яка може проявлятися у пяти формах:
- планування агресивної війни чи воєнного конфлікту означає розроблення системи діяльності, яка передбачає порядок, послідовність, строки та інші суттєві умови щодо їх підготовки та розвязування (обґрунтування ідеї війни, розробка її політичної концепції, стратегії і тактики мобілізації та початку воєнних дій тощо);
- підготовка агресивної війни чи воєнного конфлікту це дії, повязані з попереднім готуванням засобів ведення війни, зосередженням збройних сил на певних напрямках, проведенням розвідувальних заходів, схиленням населення до ненависті до народів інших держав та інші дії, спрямовані на усунення можливих перешкод для вторгнення збройних сил на територію іншої країни або для іншого акту агресії, створення умов для успішного розвязування агресивної війни чи воєнного конфлікту;
- розвязування агресивної війни чи воєнного конфлікту це знищення існуючих ідеологічних, політичних, дипломатичних та інших перешкод і надання можливостей для розвитку агресії (наприклад, ультиматум іншій державі тощо);
- участь у змові, що спрямована на планування, підготовку та розвязування агресивної війни, передбачає наявність попередньої змови двох чи більше осіб про вчинення таких дій;
- ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій це здійснення будь-якого акту агресії проти іншої держави.
Ключовими поняттями в цих діях є агресивна війна і воєнний конфлікт, які є видами актів агресії, що відрізняються між собою масштабами дій, і передбачають застосування державою чи від її імені збройних сил першою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або народу (нації). При цьому будь-який спір, що виникає між двома державами і викликає введення в дію збройних сил, є воєнним (збройним) конфліктом, незалежно від його тривалості, наслідків, а так само факту заперечення однією із сторін наявності стану війни. Війна або воєнні дії можуть бути кваліфіковані як агресивні лише Радою Безпеки ООН і може бути застосоване тільки щодо відповідальності держав, але не до персоналій. [19, c. 860-861]
Субєктом злочину є осудна фізична особа, що досягла 16 років. Проте у перших трьох формах, а також у пятій цей злочин може вчинюватися лише службовою особою збройних сил чи інших військових формувань країн СНД або службовою особою вищого органу державної влади чи центрального органу державної виконавчої влади, яка за своїми повноваженнями фактично може спланувати, підготувати чи розвязати або ініціювати ведення агресивної війни (воєнний конфлікт).
Субєктивна сторона цього злочину характеризується прямими умислом. [16, c. 851]
Пропаганда війни, відповідальність за даний злочин передбачена у кримінальному законодавстві всіх держав-учасниць СНД і характеризується в них однаковими ознаками. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: Договір про відмову від війни як знаряддя національної політики (Пакт Бріана-Келлога) від 27 серпня 1928 р. СРСР приєднався до договору б вересня 1928 р., Декларація ООН про право народів на мир від 12 листопада 1984 р., Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р.
Безпосереднім обєктом є суспільні відносини, які виникають в процесі охорони миру і мирного співіснування держав. Предметом злочину є матеріали із закликами до агресивної війни або до розвязування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіокасети, дискети, лазерні диски тощо). [23, c. 924]
Обєктивна ст?/p>