Зародження людської цивілізації на Україні
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?н писав: По довгих же часах сіли словяни на Дунаю.... Дунайська концепція протягом XIII XY ст. була домінуючою у працях польських і чеських хроністів. Прихильниками цієї теорії були також відомі російські історики XIX ст. С. Соловйов, М. Погодін, В. Ключевський. У добу середньовіччя зявилася ще одна концепція словянського етногензу скіфо-сарматська або азіатська, яка була викладена на сторінках Баварської хроніки (XI ст.). Проте ці гіпотези не мали серйозного наукового обгрунтування.
На початку XIX ст. вчені помітно розширили базу своїх досліджень. Поступово було локалізовано місцезнаходження давніх словян: вони розташовувалися десь між балтами, германцями та іранцями. Праця відомого чеського славіста Л. Нідерле Словянські старожитності (1902 р.) започаткувала вісло-дністровську концепцію походження словян. Відповідно до цієї концепції ще у II тис. до н.е. існувала балто-словянська спільність. Саме після її розпаду у ході розселення і виникли словяни, прабатьківщиною яких був широкий ареал між Віслою і Дністром, а центром правічних словянських земель Волинь.
Ще однією концепцією словянського етногензу стала вісло-одерська, яка була обгрунтована польським вченими Ю. Косташевським, Я. Чекановським, Т. Лер-Сплавинським у 30-40-х роках XX ст. Ця концепція повязує словянські старожитності з лужицькою культурою, що була поширена у період пізньої бронзи та раннього заліза, і локалізує прабатьківщину словян природними кордонами річками Віслою й Одрою.
У 50-60 роках виникла дніпро-одерська концепція, яка органічно увібрала в себе ідеї та висновки багатьох попередніх теорій і помістила прабатьківщину словян між Дніпром і Одрою. Сучасні українські археологи В. Баран, Д. Козак та ін. суттєво розвинули цю теорію. На їх думку, становлення словянського етногенезу досить тривалий процес, який пройшов кілька етапів. На початковому етапі до рубежу III II ст. до н.е. цей процес відбувався головним чином у межиріччі між Віслою та Одрою, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури (II ст. до н.е. I ст. н.е.) центр словянського етногенезу пермістився на територію між Віслою і Дніпром.
Перші згадки про ранньословянські племена зустрічаються у творах римських вчених ІІІ ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де словяни фігурують під назвою венеди (венети). Найповніше ранньословянська історія викладена у творах візантійських хроністів Йордана Про походження та діяння гетів, або Гетика (551 р.) і Прокопія Кесарійського Історія війн. Саме Гетика і містить надзвичайно важливу інформацію про розпад єдиної венедської спільності. Йордан сповіщає, що у VI ст. вже існувало три гілки словян: венеди басейн Вісли, анти Подніпровя, і словяни, або склавіни Подунавя. Поява на півдні Європи антів і склавінів зафіксована й іншими істориками цієї доби.
Візантійські автори відзначали, що словянські племена, зокрема, анти, живуть при демократії не підлягають одній людині, про все міркують спільно. Живуть вони в убогих хатинах. Вони високі на зріст і надзвичайно сильні.
Отже, слід зазначити, що словянство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну сцену десь на початку I тис. н.е. Час Великого переселення народів (ІІVІІ ст.) був дуже динамічним. З V ст. словяни могутнім потоком вирушили у візантійські землі. Як свідчать джерела, починаючи з 527 р., походи антів і склавінів разом з іншими варварськими народами на Константинополь стали регулярними. На початку VІІ ст. словянами було захоплено Далмацію та Істрію, наприкінці VІІ ст. словяни оволоділи Балканським півостровом, проникли до Малої Азії. Східні словяни у VІІХ ст. займали величезну територію Східної Європи від Карпат до Оки й від Ладоги до Чорного моря.
Доцільно сказати, що головним заняттям давніх словян було землеробство. До VVІ ст. застосовували рала із залізним наконечником, яким розпушували ґрунт, але не перевертали його. Вирощували словяни пшеницю, ячмінь, жито, просо, коноплі, гречку, горох, віку. Займалися вони і скотарством, мисливством, рибальством.
Розвивалися також ремесла, особливо виплавка з болотної руди заліза, виробництво різноманітних металевих знарядь і речей, виготовлення ліпного глиняного посуду, ювелірне виробництво. Посилювався обмін і виникла постійна внутрішня торгівля. Розвивалася також зовнішня торгівля, зокрема з римськими провінціями. Словяни вивозили хліб, худобу, лісові вироби, а також рабів. Довозили олію, вино, посуд, художню кераміку та ін.
У ІVV ст. у словян швидко розкладався первіснообщинний, патріархально-родовий лад та почав формуватися феодальний лад. Зявилися елементи державності.
Більшість сучасних вчених вважає, що початок формування окремих словянських народів і, зокрема, праукраїнського етносу було покладено процесом розселення антів та склавінів. На думку М. Грушевського, саме анти були предками українського народу. Широко відома гіпотеза про те, що етнонім анти своєрідний пращур етноніма українці, оскільки іранське імя народу анти у перекладі означає край, кінець. Отже, анти жителі пограниччя, окраїни, тобто українці. Починаючи з 602 р., анти в історичних джерелах не згадуються, а склавини фігурують у творах більшості європейських та східних авторів. Саме тому цілком закономірно, що етнонім склавини, трансформувавшись з часом у словяни, дожив до наших днів.
За даними с