Запорозьке козацтво
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?аки дізналися про це від щедро винагороджених сенатських піддячих і встигли попередити та належним чином проінструктувати старшину.
Чотири місяці тривали допити під жорстокими тортурами. Але все було марно, Полуботок своєї вини не визнавав. Від катувань наказний гетьман важко захворів. Тоді Петро вирішив змінити тактику: одного дня він прийшов до камери і запропонував Полуботкові помиритись. Але той відповів: Ні, царю... Скоро вже Петро з Павлом стануть на суд перед Богом. Він розсудить їхні діла. Слова ці виявились віщими. Справу було передано на розгляд Вишнього суду. Однак до судового процесу не дійшло: головний обвинувачений Павло Полуботок помер о третій годині дня 18 грудня 1724 року в казематах Петропавлівської фортеці. Поховали наказного гетьмана 29 грудня на цвинтарі церкви святого Сампсонія Странноприїмця за Малою Невою. А через місяць пішов із життя і той, що розпинав Україну - Петро I.
Решту старшини від неминучої розправи врятувала нагла смерть Петра І. 17 лютого 1725 року до Глухова повернулися служники наказного гетьмана, які принесли жалібну звістку про його смерть у казематі. Через кілька днів, 29 лютого, в одній із глухівських церков було відправлено панахиду по Павлу Полуботку.
Крапку в цій сумній історії був покликаний поставити Маніфест від 8 лютого 1725 року. Офіційна версія мала суто тенденційний характер ніби Павло Полуботок та інші українські урядовці зверталися до царя з вимогами поліпшити їм власне становище, домагалися винагород та маєтностей, а простий народ усіляко визискували, а царський уряд змальовувався як рятівник знедолених; будь-які згадки про політичні, визвольні змагання Павла Полуботка в цьому документі відсутні. Разом з тим, старшина була звільнена з-під варти, а дещо пізніше одержала дозвіл повернутися до своїх маєтків на Україні, де вже одноосібне порядкувала Малоросійська колегія...
Виступ Павла Полуботка на захист "прав та вольностей", здобутих українським суспільством у ході тривалої виснажливої боротьби, закінчився цілковитою поразкою. Розєднане глибокими соціальними суперечностями, на яких вправно грали російські урядовці, воно виявилося нездатним згуртуватися навколо національно-державної ідеї. Навіть панівна верства Гетьманщини козацька старшина, стероризована Петром І, часто-густо відмовляла Полуботку в безпосередній підтримці. В історичній перспективі це спричинилося втратою її позицій у політичному житті краю, власного культурного обличчя, поступовим розчиненням у середовищі російського дворянства. Все це, зрештою, й зумовило поразку Полуботка, як незадовго до нього Мазепи, які однаково вболівали за долю Гетьманщини. але дотримувалися різних поглядів щодо форм та методів боротьби, а відтак репрезентували два головні напрямки в українському національно-визвольному русі автономістичний і сепаратистський.
Російські дореволюційні історики говорили про Павла Полуботка як про зрадника, радянські - як про захисника виключно інтересів козацької старшини. Тарас Шевченко ж вважав його славним сином України. І то є істина!
Література
1. Коваленко О. Володарі гетьманської булави. - Київ, "Варта", 1994.
2.Сушинський Б. Козацькі вожді України. Одеса, ЯВФ, 2006.
3. Голобуцький В. Запорозьке козацтво.-К.: Леда,2003.
4. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. К.: Т.Р.Т , 2001, Т.2.
5. Василенко М.П. Історичні праці. - К. : Юридична думка, 2006.
6. Історія України в особах: Козаччина -К.: Рипол,2005.
7. Потоцький В.П. Хто є хто в українській історії. Харків : ВД ШКОЛА,2010.
8. Джиджора І.М. Нові причинки до історії відносин російського правительства до України в 1720-х і 1730-х рр. Львів, 1998.
9. Історія русів. переклад Івана Драча Тернопіль. Знання, 1995.
10. Мазур П. Кримська світлиця. Білі плями історії. №41 10,10,2008.
11.Шульгин Я.Н. Киевская старина. Несколько данных о правобережной Украине в половине ХVIII в. - 1891. - № 7.