Законність у сфері державного управління: поняття, принципи, гарантії забезпечення
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
? найвищими і центральними органами держави.
Публічна влада - складне поняття. Перш за все, це державна влада, основними формами реалізації якої є правотворчість, управління і правосуддя; законність полягає в здійсненні всіх функцій в певних межах і за певними правилами.
В умовах законності державні органи і посадовці покликані відповідно до діючих норм права розглядати і вирішувати конкретні питання, що стосуються прав і свобод громадян, реагувати на скарги з приводу незаконних актів застосування права. У свою чергу громадяни повинні виконувати обовязки, покладені на них правовими нормами.
Законність повязана і з державним суверенітетом. Його закони володіють загальною обовязковістю. Це означає, що їх юридична сила розповсюджується не тільки на державні органи, посадовців і громадян, але і на всі інші організації і їх органи. В звязку з цим постає дуже цікава проблема співвідношення законності і політичної системи в цілях розкриття особливостей політичного режиму, що складається, тобто розгляд законності як явища політико-правового життя, як принципу функціонування політичної системи. В сьогодення ведеться активний аналіз нормативної основи функціонування останньої.
Право як регулятор суспільних відносин виконує свої функції перш за все в процесі дотримання, виконання, використання і застосування юридичних норм в суспільній практиці, тому законність існує, поки існує право, є правовим режимом суспільних відносин.
У західній літературі такий стан стали називати правозаконністю, що властиве суспільству з розвиненими громадськими і демократичними інститутами, вважаючи, що дотримання великих принципів правозаконності яскраво свідчить про особливості життя у вільних країнах, відмінних від країн з авторитарним режимом. Концепція правозаконності свідомо розроблялася лише в ліберальну епоху і стала одним з її найбільших досягнень, що послужили не тільки щитом свободи, але і злагодженим юридичним механізмом її реалізації.
Поняття законності як режиму витікає з того факту, що право обєктивне явище. Воно породжує і таке ж необхідне явище, як законність, яке повязане із здійсненням права. Тому поняття законності як режиму нерідко вживається як синонім поняття "право", що не можна визнати за вдалий, оскільки взаємодія законності і права це зустрічний вплив однопорядкових суспільно-політичних явищ.
Законність здійснює на право зворотній вплив, в ньому, як в процесі його формування, так і реалізації, обєктивуються вимоги законності.
З вище сказаного можна виділити такі властиві законності ознаки:
По-перше, в законності виражається реалістичне відношення до права, його загальнообовязковості, його сили і цінності. Ґрунтується вона на реальній дії права, на його фактичних можливостях, дійсній цінності при вирішенні соціальних завдань.
По-друге, законність виражає звязок правових питань з суспільним ладом, з політичним режимом, існуючим в суспільстві. Характеристика законності як режиму суспільно-політичного життя дозволяє побачити звязок законності з самою природою даного суспільного ладу, особливостями властивих певній країні способів і методів здійснення політичної влади, розкрити її значення, як складової частини, елементу демократії.
По-третє, стан законності в суспільстві прямо повязаний з ідейно-духовними, етичними основами правової системи, засадами гуманізму, соціальної справедливості, справжньої рівності, становищем особи в суспільстві.
Таким чином законність це явище далекоглядне, яке формується під впливом різних чинників про які ми вже згадували вище.
2. Основні принципи законності
Для розуміння природи законності потрібно зясувати її основні принципи (див рис 2).
Рис. 2
1. Загальнообовязковість означає неухильне виконання приписів закону всіма без винятку, тобто приписи закону поширюються на всіх, незалежно від становища, чину і рангу. Тобто даний принцип характеризує дію законності по колу осіб. Законність не може бути вибірковою. Правові приписи повинні виконувати окремі громадяни і їх обєднання, посадовці, державні органи, політичні партії. Взагалі не повинно бути якої-небудь організації або окремої особи, яка б перебувала за межами впливу законності, на яких би її вимоги не поширювались.
В літературі була сказана думка, що субєктами законності можуть бути тільки владні органи, а не окремі громадяни, оскільки останні нібито своїми діями не порушують цього режиму. Дійсно, неправомірна діяльність державних органів, посадовців, наділених владними повноваженнями, підриває саму основу законності, їх наслідки вельми небезпечні для суспільства і особи. Не випадково більшість вимог законності звернена до держави, його органів. Проте якщо правопорушення громадян приймають масовий характер, це виявляється, наприклад в зростанні злочинності, режим законності безумовно порушується. Тому немає підстав виключати громадян з числа субєктів законності, хоча, звичайно, їх роль в її забезпеченні не порівнянна з такою ж роллю державних органів.
Тому перед законом всі рівні і всі повинні йому підкорятися, інакше передбачається невідворотність відповідальності.
2. Єдність законності полягає в поширенні цієї вимоги на всю територію держави. При всьому різноманітті діючих законів і нормативних актів, при всіх місцев?/p>