Загальні питання антропосоціогенезу
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
?, в якому виникло людство. У свою чергу, людина, насичуючи нашу планету штучними знаряддями праці і побуту, перетворила значну її частину в біотехносферу, зробивши її обєктом цілеспрямованої перебудови та засобом забезпечення своєї життєдіяльності. З часом діяльність людей набуває планетарних, а в наш час уже й позаземних масштабів, перетворюючись на чинник космічного порядку. Отже, учення про ноосферу, обєднавши процеси розвитку живої і неживої природи, перекинуло міст до вирішення сучасних проблем розвитку людського суспільства.
Завершуючи огляд філософського визначення місця людини у Всесвіті, зазначимо, що в наш час єдиного розуміння поняття ноосфера серед дослідників не існує. Так, одні дослідники вважають ноосферою лише ту частину біосфери, яка перебуває під впливом людини, і, розглядаючи її в історичній перспективі, поділяють на ноосферу стародавніх греків, ноосферу середньовіччя й таке інше (М. М. Гумільов). Інші вважають, що епоха ноосфери настане лише тоді, коли людина забезпечить таку взаємодію Людини і Природи, яка дозволить стабільно розвиватися як людині, так і природі (М. М. Мойсєєв). Існують й інші тлумачення. Але всі дослідники визнають головне: виникнення людини і суспільства є наслідком розвитку життя не тільки на нашій планеті, а й у Всесвіті в цілому.
Більш конкретним є визначення місця людини в біологічній систематиці. Перші спроби визначити місце людини в органічному світі були зроблені античними філософами. Так, згідно з класифікацією Арістотеля (384 322 рр. до н. е.), вона належить до особливої сукупності (роду) вищих тварин живородних ссавців, вкритих волоссям і дихаючих легенями. Розглядаючи людину як кінцевий результат розвитку живих істот, Арістотель детально описав її тіло і вказав на ті особливості (прямоходіння, наявність розвинутого головного мозку, членороздільна мова, здатність мислити), завдяки яким вона посідає панівне місце в природі. Між людиною та іншими тваринами він розміщував мавп.
У подальшому думку про схожість людини та мавпи розвив відомий римський лікар й анатом Клавдій Гален (II початок III ст. н. е.), який назвав мавп смішними копіями людей. Він виявив багато спільних рис у їхній анатомічній будові.
Ідея спорідненості людини та мавпи дістала новий імпульс в епоху Відродження, коли вчені знову повернулися до анатомічних досліджень. У 1699 р. англійський дослідник Е. Тайсон дав анатомічний опис шимпанзе, вказавши, що вищі мавпи є перехідною ланкою між людиною, нижчими мавпами та іншими тваринами. Разом із тим він називав мавп четверорукими, протиставляючи їх дворуким, тобто людям.
У середині XVIII ст. розрізнені думки про спорідненість людини з тваринним світом дістали теоретичне обґрунтування. Так, у класифікації видів, складеній визначним шведським натуралістом Карпом Ліннеєм, люди віднесені до загону приматів (головних, князів), який включає також роди мавп, лемурів та кажанів. У десятому виданні своєї Системи природи (1758) вчений розділив рід Homo (людина) на дві групи: Homo sapiens seu diurnus (людина розумна, або денна), яка включає американську, європейську, азійську та африканську людину, та Homo ferus (людина дика), куди віднесені фантастичні дивовижні та нічні люди, а також орангутанги людиноподібні мавпи.
Як відомо, Лінней дотримувався традиційних поглядів про незмінність біологічних видів. Проте його класифікація, яка поставила людину в один ряд із мавпою, сприяла розвиткові еволюційних ідей, остаточне утвердження яких повязане з працями видатного англійського вченого Чарльза Дарвіна (1809 1882).
Один із послідовників дарвінізму англійський біолог Томас Гекслі у праці Про місце людини в ряді органічних істот (1863) піддав критиці поширені на той час схеми, в яких протиставлялися загони дворуких, тобто людей, та четвероруких, себто мавп. На підставі аналізу анатомічних та ембріологічних даних він довів, що за багатьма ознаками антропоморфні (людиноподібні) мавпи значно ближчі до людей, ніж до нижчих мавп.
Інший прихильник еволюційних ідей, німецький зоолог і анатом Ернст Геккель (1834 1919) у книзі Натуральна історія світобудови (1868) навів родовідне дерево ссавців, що складалося із ЗО послідовних щаблів. За його схемою простежується така генеалогічна лінія: напівмавпи мавпи людина. Прямими попередниками людей Геккель вважав антропоморфних мавп, близьких до сучасних гібонів.
У сучасній науці вкорінилася думка про те, що людина зявилася на Землі в результаті тривалого історико-еволюційного розвитку органічного світу. Численні палеоантропологічні знахідки другої половини XIX ст. дали змогу конкретизувати уявлення про її місце в природі та шляхи еволюції її предків.
Згідно з критеріями зоологічної систематики, всі сучасні люди належать до одного біологічного виду чи навіть підвиду людини розумної Homo sapiens (Homo sapiens sapiens) сукупності поліморфних популяцій, які вільно змішуються між собою і дають плодюче потомство (окремі раси розрізняються між собою за другорядними ознаками, що не мають істотного значення для життєдіяльності людей).
Вид Homo sapiens входить до роду людина (Homo), який включає також викопних людей палеоантропів та неоантропів (останнім часом палеоантропів часто розглядають як підвид Homo sapiens neanderthalensis виду Homo sapiens).
Разом з іншими викопними людьми (архантропами) та безпосередніми попередниками людей австралопітеками рід Ното складає родину гомінідів (Hominidae), предста?/p>