Життя та творча діяльність Остапа Вишні
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Остап Вишня
Роботу виконав:
Микулин Юрій
ЛЬВІВ 2009
12 листопада 1889 року на хуторі Чечві, біля тихого містечка Груні на Полтавщині, в маєтку поміщиків фон Ротів народився хлопчик Павло Губенко, якому судилося стати згодом зорею першої величини в українській літературі, одним з найпопулярніших і найулюбленіших народних письменників.
Хоч народився хлопчик у поміщицькому маєтку, але не належав він ні до дворянського, ні до поміщицького роду, і перший його голос пролунав не в розкішних хоромах, а в селянській білій хаті, де жив його батько Михайло Губенко - колишній солдат царської армії, а потім - службовець у фон Ротів.
У цій хаті, крім Павла, народилося ще шістнадцятеро Губенків, і вже сама ця обставина змушувала батьків добре-таки сушити голову над одвічним і нелегким родинним питанням: як влаштувати дитину в школу, як звести кінці з кінцями, щоб дати їй освіту та вивести в люди. Для нинішнього юного покоління це питання може здатися дивним і навіть незрозумілим. Що значить: "як влаштувати в школу", "як дати освіту"? Мине сім років, і тебе обовязково поведуть у перший клас. А як же інакше. Це закон. А після школи - технікум, професійно-технічне училище, інститут, університет. Тільки встигай, тільки сумлінно вчися. А в ті часи, коли починав свою шкільну науку майбутній письменник, і шкіл тих було, мов кіт наплакав, і дітвори лишалося поза школою набагато, набагато більше, ніж вчилося в школі. То вже вважалося великим щастям, коли дітям селян чи робітників вдавалося здобути бодай початкову освіту. Це щастя випало і на долю маленького Павлуші.
У своїй "Автобіографії", написаній у двадцяті роки, письменник згадує:
"Оддали мене в школу рано. Не було, мабуть, мені й шести літ. Скінчив школу, прийшов додому, а батько й каже:
Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зіньків, повчись іще там, побачимо, що з тебе вийде.
Повіз батько мене в Зіньків, хоч і тяжко йому було тоді, бо вже нас було шестеро чи семеро, а заробляв він не дуже.
Проте повіз і віддав мене у Зіньківську міську двокласну школу. Зіньківську школу закінчив я року 1903, а свідоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду.
Та куди ж мені в ті чиновники, коли "мені тринадцятий минало".
Приїхав додому.
Рано ти, - каже батько, - закінчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий. Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро.
Та й повезла мене мати аж у Київ, у військово-фельдшерську школу, бо батько, як колишній солдат, мав право в ту школу дітей оддавати на "казьонний кошт".
У 1907 році Павло Губенко успішно закінчує і цю школу й починає фельдшерувати в Києві. За одностайним свідченням його однокласників, викладачів училища, відомих медиків, молодий Губенко мав усі дані для того, щоб зробити добру карєру в галузі медицини. У нього були золоті руки і світлий розум. Але життя зробило свою рішучу корективу. Сталася точнісінько така сама метаморфоза, як з лікарем Антоном Павловичем Чеховим. Фельдшер Павло Михайлович Губенко прославився не в медицині, а в літературі, правда, вже під новим, прибраним імям Остапа Вишні.
Це було, очевидячки, неминучим і закономірним явищем. Вишня був створений природою для сміху, для гумору - цієї дорогоцінної риси людського характеру.
Уже в ранні роки Павло Губенко відзначився дуже веселою вдачею і великою охотою до читання. Його рідна сестра, заслужена вчителька УРСР Катерина Михайлівна Доценко, пише у своїх спогадах:
"Дуже рано навчившись читати, Павлуша ніколи не розлучався з книжкою. З книжкою його можна було побачити на ґанку, на піддашках, з книжкою під пахвою я часто бачила його серед хлопчаків-товаришів, з якими він і в ліс ходив, і на річку, і в поле.
Дуже любив Павлуша природу і все живе в ній: тварин, птахів. Любив поле, ліс. Особливо любив голубів, і вони його любили. Сидить, бувало, на ґанку і читає, а на плечі в нього сидить його любимий голуб. З голубом на плечі можна було бачити його і серед хлопців на прогулянках. Досить було Павлуші свиснути - голуб летів до нього і сідав на плече. Мама наша часто говорила: "Виросте з Павла добра, хороша людина, бо його птиця любить".
Найбільше любив читати Павло Губенко Гоголя. "Так от з дитинства і до старості з Гоголем", - писав в останні роки свого життя Остап Вишня. Дійсно, з Гоголем він ніколи не розлучався, читав його і перечитував по кілька разів. Вишня безмежно любив творчість свого великого земляка і проніс цю любов у своєму серці до самої смерті.
Якби не Микола Васильович, - казав мені колись Вишня, - лікарював би я, очевидячки, все своє життя. Це Гоголь вивів мене на літературну стежку.
Остап Вишня прийшов у літературу зрілою людиною. По-справжньому він узявся за перо на початку четвертого десятка років, але те, що встиг зробити за свій не дуже довгий вік, могла зробити тільки людина, котрій на виду було написано бути літератором, котру природа щедро нагородила яскравим і веселим талантом.
Активно почав друкуватися Вишня у 1922 році. Це були перші роки після резолюції. Нашій радянській державі ішов усього пятий рік. У своїх гострих, дотепних і завжди злободенних фейлетонах Остап Вишня порушує важливі питання громадського і по