Економіка зарубіжних країн укр
Вопросы - Разное
Другие вопросы по предмету Разное
дмова від адміністративного регулювання цін ( за винятком невиликої кількості товарів та послуг); контроль за зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока диформація як пропозиції. Другою з головних проблем переходу до ринкової економіки є приватизація державного майна. Мова шла не тільки про зміну характеру держ. майна а й відповідним перетворенням особистих державних підприємств., та о законодавчому закріпленні рівних умов розвитку її форм , перш за все кооперативної, приватної та змішаної. Приватизація проходила у межах трьох етапів: “ мала приватизація” яка охопила державне майно у сфері торгівлі, обслуговування, та малої промисловості здійнювалася за готівкові кошти, таким чином взималися вільні не покриті товарами кошти , зменшуючи таким чином тиск на економіку; Велика приватизація” проходила більш динамічно , що було спричинено відсутністю готівки у населення, низькою доходністю підприємств та слабким притоком іноземних інвестицій. Проведення великої приватизації здійснювалося за допомогою ваучерів, які видавалися населенню безоплатно та давало можливість його власникам обмінювати на акції різних підприємств. “ Реприватизація” - повернення майна або возмішення відшкодування його вартості Його колишнім власникам. Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредитна політика. Створилася двоярусна банківська система , яка включала національні (центральні) та комерційні банки. Податкові реформи в країні були спрямовані на стимулювання економічної зацікавленності підприємства не зважаючи на форми власності, диференційованими стають податки з населення, здійснюється політика до зближення з системою що діє з 01.01.93р в ЕС. Маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу до цієї організації.
91. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії. Темпи економічного зростання післявоєнної Японії, що досягла найвищого значення в 50-х рр. (середньорічний приріст ВВП складав 14,9%), показали довготривалий знижуючий тренд: в 60-х 11,3%; 70-х 4,5%; 80-х 3,8%; 90-х 1,8% (оцінка). За знижуючими темпами зростання стоїть зміна етапів економічного розвитку країни. Можна виділити наступні етапи: реформи перших повоєнних років (1946-1952рр.), період високих темпів (1955-1973рр.), період адаптації до зростання цін на ресурси сировини та палива, а також інтернаціоналізації економіки (1974-1989 рр.) та структурна криза 90-хрр. Важливим фактором, що обумовив високу динаміку економічного розвитку Японії останніх десятиріч, стала структурна перебудова економіки. Головні направлення перебудови це автоматизація виробництва та ресурсозбереження, розвиток нових наукоємких галузей та виробництв, технологічна перебудова, підготовка кваліфікованих кадрів, удосконалення управлінсько-організаційних систем. Японська з 80-х рр. ще глибше інтегрується в світове господарство. Лібералізація зовнішньоекономічних зв”язків була сильно ростягнута у часі і дала японським промисловцям можливість добре конкурувати на міжнародних ринках. В середині 80-х рр. велике позитивне сальдо в торгівлі з США та країнами Європи. Головні фактори економічного зростання: дешева, освіччена робоча сила, доступність нових технології, достатні внутрішні джерела нагромадження та механізми фінансування капіталовкладень. Однак з початку 90-х рр. динаміка основних економічних показників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап розвитку. Резерви традиційних доходів в розвитку галузей вичерпались в певній мірі. Однак фундаментальні передумови свідчать про те, що економічні труднощі в Японії носять тимчасовий характер. Японія є країною з великим позитивним сальдо торгового та платіжного балансу, з смолідним запасом золото-валютних ресурсів. Проблема для Японії міститься не в джерелах капіталу, а в розумній, взваженій, відповідній ситуації економічній політиці.
92. Технологічні ресурси світового господарства та їх роль. Технологічні ресурси (науково-технічний потенціал, наука) визначають можливості тої чи іншої країни здійснювати науково-дослідні та експерементально-консрукторські роботи (НДЕКР). На науково-технічний потенціал, його стан впливають дві групи факторів: кількісні наявність підготовлених науковців, дослідчих, а також материально-технічне забезпечення НДЕКР, перш за все обсяг фінансових засобів, що виділяються на науку., аткож якісні систему організації НДЕКР, приорітети наукових розробок, рівень розвитку відповідної галузі. Найважливіші показники, що характеризують наукові ресурси: частка витрат на науково-дослідні роботи в ВВП; витрати на НДЕКР на душу нас-ня; частка бюджетню асигнувань на НДЕКР в заг. Витратах держави; чисельність спеціалістів, зайнятих в науці; кількість міжнар. Премій на видатні наукові винаходи; індекс цитування; частка наукоємкої продукції у ВВП.Наукові ресурси сівтової економіки зосереджені в невеликій кількості країн. На частку США припадає близько половини всіх ресурсів, що виділяються на НДЕКР. Серед інших центрів слід відиітити країни Західної Європи, Японію, Росію. Малі розвинуті країни (Швеція, Швейцарія, Нідерланди та ін) входять в категорію лідерів лише на окремих, порівняно вузьких направленнях науково-технічного прогресу. Деякі нові розвинуті країни (Південна Корея) на ключові країни, що розвиваються (Індія) прориваються в окремих