Екологія в житті людини
Информация - Экология
Другие материалы по предмету Экология
ливу суспільних форм, як фізика і хімія навіть у більш ранній час". Біологія є своєрідним містком між відокремленими один від одного до сьогодні головними структурними підрозділами науки: природознавством та суспільствознавством. Нині біологічний матеріал досить активно залучають соціогуманітарні науки, відбувається інверсія його на найвищі рівні загальнонаукової та філософської рефлексії. Здійснюють продуктивні спроби віднайдення аналогій між загальними закономірностями розвитку живого та законами життєдіяльності людського суспільства. Нині дослідників піддають критиці не за "біологізаторство" (аналогії між соціальним та біологічним), а радше за "біофобію" (невміння чи небажання, а то і втрату смаку до таких аналогій в процесі аналізу складних соціоприродних проблем. Надзвичайно складні, мінливі феномени органічної природи (невідємним фрагментом якої є людина) вимагають зовсім інших підходів, іншої методології, на відміну від тих, що сформувалися в класичному природознавстві.
З іншого боку, досить відчутно виявляє себе тенденція до включення таких невластивих класичній науці компонентів, як інтуїція, віра, духовність. Помітно підвищується "рейтинг" зазначених понять у сучасному науковому аналізі, їх семантику активно інтерпретують не лише в релігійному контексті, а і в епістемологічному - як специфічний прояв "позараціонального" знання, ефективного засобу зняття протиріч між матеріальним та духовним, штучним та природним, біологічним та соціальним. Прикметним щодо цього є й міркування про сполучення логічного та інтуїтивного, раціональності та інстинктивності (А.Н. Уайтхед, К. Лоренц та ін) з метою поновлення втрачених відчуттів єдності людини та природи, набуття емоційної "неусвідомленої тотожності" (К.Г. Юнг) з природним оточенням.
Екологічна компетентність формує сприйняття всіх без винятку складових соціуму як не механічного, а органічного утворення. Політики, зокрема, майже не враховують тієї банальної обставини, що людська особистість має не лише соціальні, а й біологічні засади. Понад те, вона є не механічним конгломератом біологічних (вітальних) та соціальних параметрів, а цілісним утворенням. Сама ж природа - не просто наше оточення (арена соціуму), а й ми самі. Без усвідомлення цієї, на перший погляд очевидної істини неможливо подолати розходження буттєвих та соціально-раціоналістичних аспектів у світосприйманні людини доби "науково-технічного прогресу". Саме тому так багато уваги приділяють переорієнтації "світового порядку" із стратегії "меж зростання" на стратегію "органічного зростання". Причому розробники новітніх стратегій подальшого розвитку людської цивілізації безпосередньо чи Опосередковано спираються на метаекологічні узагальнення. Зокрема, згідно з Едуардом Пестелем, збалансоване суспільство має створюватися на базі принципів організації живої природи, де підсистеми розвиваються не статично, а динамічно, постійно оновлюються, жодна підсистема не розвивається на шкоду іншим, а "прогресивні зміни її в якійсь одній частині отримують реальний сенс лише тоді, коли їм відповідають прогресивні процеси в іншій".
Соціальна організація є утворенням, що має стосунок до життя, власне говорячи, є його модифікацією, результатом і продовженням його розвитку. Поки ж що звичнішим є сприймання всіх проявів соціуму як штучного авітального утворення. В дійсності так воно й буває. Наші державні інституції та відомства досить часто виглядають штучними й неприродними, тобто нефункціональними, неефективними й нежиттєздатними.
Екологія, таким чином, стає важливим епістемологічним чинником сучасного наукового знання. Передусім це стосується апробування новітніх методів інтеграції природничонаукоюго та соціогуманітарного знання. В сучасній філософії науки цю проблему кваліфікують як центральне питання наукового аналізу, її розвязання тлумачиться С. Тулміним як необхідна передумова створення "інтелектуальної екології". На його думку, суттєві ускладнення, з якими зіткнулася сучасна методологія науки, полягають у розходженні двох стилів історичного підходу: інтерналізму, який концентрує увагу на динаміці змісту окремих наукових дисциплін, та екстерналізму, який простежує звязки цих дисциплін з широким соціальним контекстом. Крім того, потребує уточнення співвідношення "підвалин" та "причин" в історичному розвитку науки. Лише розвязавши ці завдання, ми будемо в змозі виявити те, яким чином інтелектуальні вимоги проблемних ситуацій, що призводять до концептуальних змін, повязані з екологічними вимогами тих ніш, які є локусами адаптації в органічній сфері, і тим самим кинути світло на весь процес концептуального розпитку в "колективній раціональній ініціативі". Екологічна зорієнтованість зазначеної ініціативи нині є очевидною. На те, що екологічні дослідження від початку демонструють свою системність, а екологічні ідеї можна тлумачити як загальнонауковий методологічний підхід, звернув свого часу увагу відомий методолог науки Е.Г. Юдін. На його думку, звернення до матеріалу екології дозволило суттєво переосмислити й конкретизувати такі поняття, як "звязок", "організація", "цілісність", і, більше того, зробити їх придатними для аналізу суспільно-гуманітарних проблем.
Незважаючи на намагання деяких авторів утримати екологію в "прокрустовому ложі" класичної кваліфікаційної системи наукових дисциплін, вона постійно ви?/p>