Екологічне управління як механізм гармонізації системи "людина – природа"
Информация - Экология
Другие материалы по предмету Экология
відчутніше впливають на процес гармонізації життєдіяльності суспільства і збалансованого розвитку такі, зокрема, системи:
державного екологічного управління;
корпоративного екологічного управління;
місцевого екологічного управління чи самоврядування;
громадського екологічного управління;
басейнового управління;
управління екологічними мережами (природно-заповідним фондом);
управління екологічною безпекою.
Кожна з перелічених систем екологічного управління має свою законодавчу й нормативну, у тому числі міжнародну, базу; власну екологічну політику, а отже, і стратегію; свої організаційні структури і механізми здійснення функцій. У цілому вони складають національну систему екологічного управління.
Всім системам управління характерна наявність таких невідємних системних складових частин і елементів, як субєкт і обєкт управління, управляючий вплив і зворотний звязок, які утворюють єдиний і водночас загальний контур управління. Кібернетика як наука, що вивчає загальні закономірності управління в суспільстві і природі, виходить із положення про існування єдиної принципової схеми управління, найбільш спрощену модель якої можна подати у вигляді типового контуру управління. За цією системною моделлю субєкт управління (органи управління в галузі екології) здійснює управляючий вплив (на підставі законів, указів, підзаконних нормативних актів, стандартів, постанов, наказів, програм екологічного спрямування) на обєкт управління (соціальні обєкти, підприємства, природні обєкти), який відповідно до отриманого управляючого впливу змінює свій стан, діяльність, кількісні та якісні параметри стану або впливу на навколишнє середовище.
Обєкт управління може впливати на довкілля у двох напрямах: від природи до людини (вилучення природних ресурсів) і від людини до природи (забруднення навколишнього середовища). Вплив на навколишнє середовище є кінцевим результатом діяльності обєкта управління і являє собою його вихід вплив життєдіяльності суспільства. Власне саме характеристика дії обєкта управління на довкілля слугує критерієм ефективності функціонування систем екологічного управління, позитивом дієвості механізмів управління й гармонізації.
Стабілізація і гармонізація, динамічна рівновага суспільства в природному середовищі досягається спеціальними засобами та методами, які дістали назву механізмів екологічного управління (механізмів природоохоронної діяльності і природокористування). З офіційних джерел найвідомішими стали такі механізми екологічного управління:
біотичне регулювання навколишнього середовища;
еколого-господарський баланс територій;
кадастровий;
моніторинговий;
законодавчий і нормативно-правовий;
економічний;
адміністративний;
інформаційно-контрольний;
науково-освітній;
громадський.
У різноманітних системах екологічного управління ці управлінські механізми діють по-різному, але фундаментальним для всіх систем є механізм біотичного регулювання, через який реалізуються екологічні закономірності співіснування суспільства і природи.
3. ПРОЦЕС І ТЕХНОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ.
Процес управління обовязково супроводжується утворенням великої кількості документів, що забезпечують добре виконання роботи і досягнення поставленої мети. Оскільки головний продукт праці апарату управління - це інформація, її необхідно перетворити у форму документа. Існує декілька засобів перетворення інформації, а в свою чергу, і декілька видів документів, що втілюють в життя ці перетворення.
Управлінська інформація це сукупність відомостей про стан обєкта і субєкта. Обсяг і зміст інформації, що переробляється в процесі управління залежить від основних характеристик системи: цілей, функцій і методів, структури органу.
Перетворення інформації буває: творчім, логічним і технічним.
Творчі перетворення завершуються створенням нової інформації.
Логічні інформаційні перетворення - це різного роду розрахунки, вибірка даних, їхнє складання і т.п.
Технічні інформаційні перетворення не змінюють якісної чи кількісної характеристики інформації, вони повязані лише з перетворенням форми її носія.
Інформація, використовувана в процесі, класифікується за різними ознаками: за змістовною ознакою, за джерелом виникнення, стосовно процесу, за тимчасовою ознакою, за формою представлення, за способом фіксації.
1. За змістом інформація поділяється на соціально-політичну, економічну, організаційну науково-технічну та ін.
2. За джерелом - на внутрішню (джерелом є обєкт і його ланки) і зовнішню (виходить від виших органів, постачальників, замовників тощо).
3. Стосовно процесу - на директивну й описову. Директивна це інформація впливу, обовязкова до виконання. Вона міститься в законах, постановах, наказах й інших
документах. Описова може бути використана в процесі, наприклад, для обліку вимог, що змінюються, до тих чи інших параметрів.
4.За часом на минулу, поточну і майбутню чи постійну і перемінну.
5. За формою на цифрову, текстову і кодовану. Остання використовується або для збереження зведень, або для їхньої проміжної обробки і передачі.
6. За способом фіксації на усну і документальну.
У процесі управління використовуються такі основні види документів: