Еволюція філософських уявлень про субстанції світу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?е переходить.
У іншого представника Мілетської школи Анаксимена такою першопричиною та субстанцією всіх речей та світу є конкретна стихія - повітря. Все виникає з повітря через його розрядження та згущення. У Анаксимандра субстанцією світу є апейрон ("безкінечне") - невизначене, вічне та безкінечне, першооснова, що постійно перебуває у русі.
Одним з найбільш великих філософським вченням Стародавньої Греції є вчення Геракліта [3].
Геракліт у якості субстанціонально-генетичного початку Всесвіту розглядає вогонь. Світ згідно з вченням Геракліта - це впорядкований Космос. Він вічний та безкінечний. Він не створений а ні богами, а ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем. Одна матерія "живе смертю" іншої: "Вогонь живе смертю землі, повітря живе смертю вогню, вода живе смертю повітря, земля - смертю води".
Подальшим великим шляхом у розвитку античної філософії була філософія Елейської школи. Еліати вперше у тлумаченні субстанції перейшли від конкретних природних стихій - води, повітря, вогню - до буття. Центральне поняття їх філософія - буття.
Зі слів Парменіда, єдино правдивим розумінням субстанції світу є положення: "буття є, а небуття немає, бо небуття неможливо ні пізнати, ні висловити". Буття вічне. Виникнення буття неможливе, бо немає з відкіля йому виникати, воно не може виникнути з іншого буття, так як до нього не було іншого, бо буття єдине.
Парменід багатообразність світу зводить до двох початків. Перший - Ефірний вогонь, чисте світло, тепло, другий - густа пітьма, ніч, холод. Зі змішенням цих двох початків почало виникати багатообразність видимого світу [2].
Загалом Парменід вважав, що субстанція світу - це буття. Воно безкінечне у часі, воно усюди рівно стоїть від центру.
Ксенофан цей єдиний, вічний, нестворений та не знищений початок називає Богом. Бог - це субстанція світу. У Ксенофана прослідковуються тенденція ототожнювання Бога з природою.
З точки зору Демокріта субстанція світу являє собою атоми. Демокріт Характеризує атоми так само, як Парменід буття. Атоми вічні, незмінні, неподільні, не виникають і не зникають. Розвиток світу, його порядок, усе визначено механічним рухом атомів.
Згідно з вченням Сократа, світ є творінням божества "великого та всевладного", а основою, сутністю світу - "духовний принцип".
Платон першоосновою світу бачив ідеї. Він вважав, що світ, який оточує людини є тінню світа ідей. Саме ідеї незмінні, нерухомі, вічні і є основою всього.
В період Античності першооснова світу ототожнювалась з певною стихією, буттям, атомами, Богом та ідеями, відповідно до розвитку філософської думки [4].
3. Філософська субстанція світу в період Середньовіччя
В епоху Середньовіччя Бога вважали першопричиною світу. Загалом епоха Середньовіччя повязана з християнською релігією. Згідно з християнським догматом Бог створив світ з нічого, завдяки своєї всевладності. Божественне всемогуття продовжує зберігати, підтримувати буття світу. Богу приписують атрибути, якими античні філософи наділяли буття.
Августин Аврелій, представник середньовічної філософії, розумів Бога як особистість, що створила кінцевий світ і людини, виходячи зі своєї добро діяльності та прихильності. Розвиток як світу, так і людини залежить від волі Бога [4].
Августин Аврелій поділяє світ на "град божий" та "град земний". До першого відносяться усі істоти, що вірні Богу, справжні християне. Усі, хто повязаний з гріхом, безчесними діяннями, що йдуть шляхами помилок. Це є громадяни земного граду.
Суть філософії А. Аврелія у тому, що Бог створює світ, який поділяється на два граді, і у якому жити людина обирає сама.
Форм Аквінський засновник томізму - одного з головних направлень схоластики.
Розуміння Бога у Фоми можливе лише через вивчення його творіння.
Світ у Фоми являє собою ієрархічну систему з чотирьох рівнів. Перший - це нежива природа. Над нею височить світ тварин та рослин. З нього виростає вищій рівень - світ людей, який формує приход до духовної сфери. Найдосконалішою реальністю, вершиною, змістом і метою усього сущого є Бог [6].
4. Поняття субстанції світу епохи Відродження
В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі його уваги була людина.
Визначний мислитель епохи Відродження Піко делла Мірандола (1463-1494) так розумів людину. Бог дав людині свободу волі, і таким чином людина сама має вирішити свою долю, визначити своє місце у світі. Людина не просто природна істота, вона творець самої себе і цим відрізняється від решти природних істот. Людина стає хазяїном природи внаслідок усвідомлення себе творцем власного життя та волі. В період гуманізму людина розглядається як образ і подоба бога.
Справжній світоглядний переворот в епоху Відродження зробили Микола Копернік (1473-1543) та Джордано Бруно (1548-1600). Геліоцентрична теорія, створена і обґрунтована М. Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії. Дж. Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму. Дж. Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В ці?/p>