Еволюція судової системи і судочинства на українських землях Великого князівства Литовського
Диссертация - История
Другие диссертации по предмету История
, которые суть на местцах наших, от нас и от панов рад наших установленные, [так і] для тых, которые бывают на копах (Статут 1529 р., розд. IV, арт. 12). Таким чином, копний суд є яскравим прикладом санкціонування державою інституту звичаєвого права.
Існував тісний звязок копних судів з судами державними, зокрема, з гродським судом. Вироки копних судів, як і реляція, подавалися до гродських судів. Державні суди звичайно затверджували вироки копних судів, оскільки вважали їх слушними та справедливими. Так, Луцький гродський суд, вислухавши вирок копного суду в справі шляхетного Матиса Хорковського, записав: А так тот суд свой копный копа вся через возного повіту Луцкого Войтеха Яблонского … мне уряду, обвестила… што ж я, не одступуючи права посполитого и Статуту… зложил рок заплате пенежней тым чотыром сот копам, подлуг артикулу 59 в розделе 4, на кождую сто коп дванадцать недель… [867, с. 29]. У разі невиконання вироку копного суду гродський суд своїм вироком наказував виконати їх. Якщо вироки, згідно з донесенням возного, здавалися сумнівними, гродський суд наказував зацікавленим сторонам знову скликати копу і там доходити своїх шкод. Але слід зазначити, що гродський суд не був апеляційною інстанцією для копних судів, оскільки не мав права втручатися в хід копного судочинства. Отже, копний суд був незалежним від держави, хоча й зазнавав впливу державних судів. Однак вплив був взаємним, оскільки існував і зворотний звязок. Рішення копних судів, винесені на основі звичаєвого права, використовувались гродськими судами як прецедент.
Копне судочинство зазнало певних змін з посиленням експлуатації селян і позбавленням їх прав. Засновані на демократичних засадах, копні суди могли ефективно функціонувати лише в умовах загальної рівності членів копного округу. Із впровадженням кріпацтва на українських землях копні суди поступово занепадають. Ознаки занепаду проявилися вже в другій половині XVI ст. В 1570 р. в Луцькому повіті копа вимагала від поміщиці Хребтовичевої наказу своєму вряднику відшкодувати вартість вкраденого вола. Поміщиця не виконала вимог копників: Я на голое слово мужицкое … платити не кажу [67, с. 13-14]. Як вказує А.Гурбик, траплялися випадки коли поміщики зовсім забороняли своїм підданим збиратися на віча та ходити на спільні зібрання з іншимим громадами [46, с .62].
Таким чином, копні суди є одним з найдавніших за походженням інститутів руського-українського звичаєвого права. Вони збереглися і ефективно діяли і в Литовсько-Руській державі і значною мірою сприяли вкоріненню поваги до правосуддя і розвиткові місцевого самоврядування. Правові норми звичаєвого права, на якому базувалося копне судочинство, щільно перепліталися з морально-етичними та релігійними нормами. З появою писаного права копні суди були санкціоновані державою і взяті під нагляд місцевих державних судів. Однак функціонування копного суду було можливим лише за умов певного демократизму суспільства. З посиленням польських впливів, які сприяли зростанню станової нерівності, копні суди поступово втрачають реальне значення і занепадають.
3.2 Доменіальні суди
Традиційно вважається, що на українських землях право суду пана над підлеглим йому населенням виникло в литовсько-польський період внаслідок польських впливів [140, с.137; 120, с. 635]. Однак зауважимо, що ще в Київській Русі існувало право церкви судити осіб, які мешкали на церковних землях [151, с.148, 149, 160], отже, вотчинний суд церкви існував ще в давньоруські часи. Безперечно, право панів, тобто світських феодалів, судити своїх селян склалося на українських землях Великого князівства Литовського внаслідок контактів із Польщею, однак інститут вотчинної юрисдикції існував майже у всіх феодальних європейських країнах (Росії, Франції, Іспанії тощо), отже, не може розглядатись як виключно польське надбання. Крім того, передумови його формування і механізм вкорінення в Литовсько-Руській державі, як вказав М. Грушевський, значною мірою відрізнялися від польської моделі: якщо у Польщі право суду панів над селянами означало повний пріоритет шляхетської верстви над селянством і абсолютну безправність останніх, то в Литовській Русі надання такого права магнатам і шляхті було повязане з посіданням ними землі, а не з обмеженням прав селянства [44, с. 53].
З огляду на відсутність усталеної термінології, автори підручників з історії держави і права України суд пана над селянами називають домініальним або доменіальним. Оскільки право суду панівних верств над селянами склалося в Литовсько-Руській державі як атрибут земельної власності, то вважаємо більш точною назвою для вказаного виду суду доменіальний, тобто такий, що повязаний із доменом, земельним володінням.
На українських землях юридичне оформлення доменіального суду розпочалося ще в Київській Русі. Устави князів Володимира і Ярослава [151, с. 148, 149, 160] надали православній церкві право судити осіб, які мешкали на її землях. У литовську добу влада видає ряд юридичних актів, які продовжили і поглибили цей процес. Привілей Ягайла 1387 р. надав право доменіального суду в Литовсько-Руській державі католицькому духовенству. Городельський привілей 1413 р. надав право суду над своїми підданими світській верхівці - магнатам і шляхті, - що перейшли в католицьку віру. А. Пашук вважає, що це стало одним із чинників, який зрівняв у правах литовсько-руську шляхту з польською, яка вже мала таке право [140, с. 74]. Однак реальний хід історичного розвитку, а саме, опір католизації з боку руської знаті в XV