Друга світова війна і Україна
Информация - История
Другие материалы по предмету История
і багата Україна повинна стати німецькою колонією, територією, заселеною німецькими селянами із Західної Німеччини та Саксонії.
15 вересня 1941 року гестапівці схопили С. Бандеру і Я. Стецька. Тоді ж було заарештовано близько 300 членів ОУН, 15 керівних діячів цієї організації розстріляно. Майже до кінця війни Бандера і Я. Стецько були вязнями концентраційного табору Заксенгаузен. У вересні 1942 року у концтаборі Освенцім есесівці закатували двох братів Степана Бандери Олексу і Василя. В директиві поліції безпеки СД N12/41 від 25 листопада 1941 року з грифом секретно, державної важності говорилось: Всі активісти бандерівського руху повинні негайно арештовуватись і після ретельного допиту мають бути ліквідовані під виглядом грабіжників. Репресії гестапо набирали дедалі більших масштабів. В Миргороді (Полтавщина) розстріляно заступника Крайового Проводу ОУН Миколу Лемика, в Житомирі членів обласного проводу В. Хому, М. Кравса, в Києві В. Щирбу, О. Саднецького. Від рук німецької поліції гинуть в Кривому Розі Г. Максимець, С. Шерстюк, на Волині Г. Максимюк, О. Бродич, в Джанкої (Крим) М. Любик, 25 липня 1942 року, відстрілюючись від гестапівців, у Києві загинув крайовий провідник ОУН Київщини Дмитро Орлик. 4 грудня 1942 року у Львівській вязниці було замордовано члена Головного Проводу Івана Климіва (псевдо Легенда). Єдині слова Легенди були: Звуся Іван Климів Легенда, більше з вами говорити не буду. Того ж року у фашистських катів Львова загинули А. Марченко - автор пісень Ми Українські партизани, Ми зродилися із крові народу, Ю. Петрeчко відомий західно-український громадський діяч. За вбивство офіцера поліції М. Сендеги у різних містах Західної України 25-27 листопада 1942 року було розстріляно 100 закладників із середовища ОУН Бандери.
Окупанти не обмежувались тільки фізичним знищенням членів ОУН. Масовий терор проти українського народу німці починають застосовувати з ще більшою жорстокістю і в більших розмірах, ніж у Франції, Югославії, Чехії, Польщі. Для залякування населення гестапо широко використовує систему заложництва. Крайні відділи СС знищують цілі села. Так, наприклад, німецька поліція спалила село Кортеліси на Волині (убито тисячі чоловік), село Камянки (3 тисячі чоловік), село Цупань (4 тисячі чоловік), село Ромель (400 жінок і дітей). Майже 3 тисячі мирних жителів знищили гітлерівці в Берестечку. Очевидці розповідають, що фашисти закопали напівживих людей, над якими після розстрілу ще довго ворушилась земля. У вересні 1941 року в західних областях України були вперш застосовані автомобілі-газові камери, в яких жертви умертвлялись під час їзди за допомогою відпрацьованих газів. Окупанти знищили в західних областях України 1 мільйон 300 тисяч цивільного населення.
Ліквідація українців як народу супроводжувалась масовим вивезенням на примусові роботи в Німеччину. Своєю програмою організації рабської праці фашистський уряд будував собі далекосяжні політичні і економічні плани. По-перше, він втілював в життя ідею обезлюднення України заселення вивільнених територій людьми чистої німецької крові. Друга причина масового вигнання населення нестача робочої сили в Німеччині.
Втрати особового складу армії третього рейху від початку другої світової війни до моменту нападу на Радянський Союз становили біля 20 тис. чоловік. В період від 22 червня 1941 року до 5 березня 1942 року вони перевищували 1 мільйон чоловік. Цей дефіцит робочої сили нацисти компенсували за рахунок окупованих народів. Ще напередодні війни Гітлер цинічно заявив, що без відновлення якоїсь нової сучасної форми кріпосництва, або, коли хочете, рабства, людська культура не може розвиватися. Йому в унісон вторив рейхсфюрер СС Г. Гімлер: Населення України повинно стати резервуаром робочої сили. Німецький імперіалізм мав уже певний досвід подібного типу розбійницьких планів; ще під час першої світової війни після прийняття так званої програми Гінденбурга у 1916 році до Німеччини разом з військовополоненими було насильно вивезено близько півмільйона бельгійських, французьких, польських, російських цивільних робітників.
Українську молодь під час гітлерівської окупації в наказовому порядку вивозили до Німеччини. У випадку непокори не лише винні, а й їх рідні притягувались до відповідальності. Крім цього, німці влаштовували по містах справжні лови на людей. Війська, жандармерія, поліція з собаками перекривали виходи з міст, оточували вулиці, цілі міські квартали, базари, вокзали, установи, навіть зупиняли поїзди. Під час облав люди часто безслідно зникали, і лише згодом вже з Німеччини давали рідним знати про себе. За роки окупації із західних областей України на підневільну працю до Німеччини було відправлено 441000 осіб. Вивезені потрапляли в жахливі умови. Масова смертність серед них була звичним явищем.
Важкі повинності накладала окупаційна влада на селянство України. Вже восени 1941 року німці запровадили контингент примусову здачу хліба. Контингенти були надзвичайно високі. І уже взимку 1941-1942 рр. нестача збіжжя в Карпатах, на Поліссі, а весною 1942 р. також і на Передкарпатті спричинила голод.
Фашистські загарбники зберегли на Україні колгоспи, підтвердивши цим ще раз свою ідейну єдність зі сталінізмом. Колгоспні і радгоспні господарства німці перейменовують на лігеншафти, призначають у них своїх директорів, а селян зобовязують до примусової безкоштовної праці. Це була нова форма панщини. Часто селяни вдень працю