Дивергентні процеси американського та британського варіантів англійської мови
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
?дні області острова Великобританія і прилеглі до їх побережжя Шетландськие, Орканейськие і Гебрідськие острова. Один з північних діалектів англосакської мови послужив основою для створення національної шотландської мови. До цієї мови увійшли багато слів з гальского, крім того, на нім позначився вплив скандінавських мов. Національна шотландська мова по лексиці і фонетиці значно відрізняється від літературної англійської.
Cреди шотландців в горах північно-західної частини острова проживає своєрідна етнічна група, що зберігає самобутні традиції і культуру. Їх самоназвание - гэлы, англійці ж частіше називають їх хайлендерами (горцями). Гели зберігають свою стародавню кельтську (гэльский) мову. На нім говорить 1,4% всього населення країни. Але з кожним роком число тих, що знають гэльский мову неухильно зменшується, переважна більшість гэлов вже повністю перейшли на англійський.
2.3 Аналіз однорідності регіональних варіантів англійської мови
Ступінь однорідності регіональних мікросистем англійської мови висока чи низька ступінь варіативності мовних одиниць різних рівнів у межах кожного із варіантів по різному реалізується. Австралійський варіант, за свідоцтвом Дж. Тернера, має відносно гомогенний характер. Це зумовлено такими факторами, як порівняно недавнє освоєння країни, тісні звязки з Британією, перевага міського населення. Навпаки, яскраво виражена гетерогенність, територіальна варіативність британського варіанта добре відома. У працях з англійської діалектології П. Траджіла, Д. Брука діалект означається як специфічна комбінація слів, граматичних форм, особливостей вимови, але на практиці класифікації англійських діалектів ґрунтуються виключно на фонологічних критеріях. Між тим, лексична, морфологічна та синтаксична варіативність виявляє дистрибуцію відмінну від дистрибуції фонологічної. Наприклад, поняття “головний біль” skullache вживається в Північній та Східній Англії, різних діалектних зонах за поширеною класифікацією П. Траджіла.
Американський варіант має більш складну структуру порівняно з британським. Між літературною мовою та діалектами існують наддіалектні ареали, до складу яких входять декілька діалектів чи діалектних груп. Ці ареальні форми поширені на значних територіях Півдня, Півночі, Заходу країни. Класифікація американських наддіалектних ареалів та вибір критерію варіативності різняться в американській діалектології. Класифікація Г. Менкена ґрунтується на фонологічних ознаках і включає шість ареалів. Традиційна класифікація Г. Курата базується на лексичних ізоглосах його Атласу, при цьому всі діалектні групи розподілені на три ареали: Північ, Південь та Середній район (Midland). В останні роки в американській діалектології поширився підхід К. Карвера, згідно з яким головна відмінність пролягає між діалектами Півночі та Півдня. Діалекти Середнього району при цьому входять до складу південних, а західні визначаються як продовження північних діалектів. Межі діалектних областей, за класифікацією К. Карвера, краще узгоджуються з “культурними регіонами”, територіями США, які сформувалися на властивих кожному з них історичних, географічних, економічних принципах, але не зовсім збігаються з ними.
Порівнюючи ступені варіативності американського та британського варіантів, вчені XVIII-XIX ст. Дж. Візерспун, Е. Дуайт, Д. Пікерінг та ін. відзначали більшу однорідність американського варіанта, поясняючи це історичними причинами, зокрема уніфікуючим впливом мови метрополії. У дисертації уточнюється цей аспект, підкреслюється, що теза про більшу гомогенність такого варіанту справедлива стосовно лише на його граматичні та фонологічні диференційні елементи. Уніфікація останніх, зокрема, зумовлюється поширенням середньозахідного типу вимови, який складає основу американської літературної норми. Разом із тим на лексико-семантичному рівні в різних варіантах, відзначено значну варіативність форм.
Проблема “койнеїзації”, вирівнювання діалектних різниць американського варіанта в кінці XVIII - на початку XIX ст., також залишається невирішеною: коли і з якою інтенсивністю йшов цей процес і як пізніше відбувалося формування сучасних діалектних ареалів США. Існують різні точки зору щодо розподілу США на “культурні регіони” в ранній, колоніальний період. Одні автори (Р. Гастіл) виділяють релігійну Нову Англію, промисловий Середньоатлантичний район та сільськогосподарський Південь. Інші (Р. Лінджман) лише міську Північ та поселенський Південь. Але погляди сходяться в одному: рух на Захід відбувався двома потоками: південним та північним. Каталізатором цього переселення великої кількості людей стала сільськогосподарська криза 1837 р., коли міграція досягла максимуму. Хоча офіційно рух на Захід було завершено до 1890 р., цей ареал був мало заселений ще на початку XX ст. Пік імміграції до США припадає на 1820-1920 рр., коли до країни прибули 37 мільйонів людей. Таким чином, розмежування діалектних ареалів, повязане з формуванням “культурних регіонів” США (за різними даними від 6 до 13), могло мати місце після піку міграційних й імміграційних процесів та завершення освоєння земель Заходу.
Висновки
Регіональна варіативність англійської мови характеризується, як відзначали О.Д. Швейцер, Д. Крістал, О.І. Чередниченко та ін., двома тенденціями: дивергенцією та конвергенцією. З одного боку, різниця зовнішнього фону зумовлює особливості, властиві різним регіональним формам, які утворюють опозиції розрі?/p>